Канів. Тарасова Гора





З Києва в Канів, на Тарасову Гору (вчора – 10 березня) ми поїхали, взявши з собою ще й двох діток. Одному – майже три роки, а іншому – півтора.
Виявилось, що той розклад руху автобусів до Канева з автостанції Поділ, який є в Інтернеті і де написано, що автобус, який виїде з Києва в 10.50 приїде в Канів в 14.45 нічого спільного з дійсністю немає.
Насправді там стоять маршрутки, біля них тусуються водії, і, коли підходиш, ловлять тебе за поли – вам куди їхати? Кажуть, іноді там на маршрутки довга черга, але ми щось не побачили. Мабуть то в інші дні.
Виїхавши з Києва в 11 в першій годині ми вже приїхали. Діти виспались.
На Тарасову Гору їде міський автобусик №2. Ми чекали його десь з півгодини, біля "хитрого ринку" де продавалось дуже багато всякої риби – живої, дохлої, сушеної, копченої, великої і маленької.
На Горі, де похований Тарас Шевченко людей було не особливо багато – не дивлячись на такий день – десь так чоловік десять, може трохи більше. Поки ми там побули, то вони всі десь вже розійшлись – лишилось тільки нас четверо. Правда, на могилі багато квітів і цукерок (які діти пробували похапати і поїсти).
Дніпро ще сірий і весь в тумані, музей, біля могили – дуже цікавий, до речі – четвертий рік зачинений на реставрацію (так написано на дошці, яка прибита до зеленого паркану). Люди нам розказали, що він став валитись – бо великий, важкий, в сталінському стилі, і побудований на горі і на піску, тому його спішно почали рятувати.
Внизу, біля гори – давно закинута пристань і двоє-троє сумних людей, під вітром продають прапорці, рушнички і інше такого плану.
Маршрутка, яка везла нас назад до Києва їхала якимись далекими селами, через Ржищів, дуже довго і поганою дорогою. Вже стемніло і видно нічого не було – за вікном темно, в маршрутці темно, діти сплять, люди стоять в проході – терплячі люди там живуть, можуть їхати аж до Києва, поганою дорогою, стоячи в маршрутці.

І фотографії:

Пам’ятник:




Квіти:



Дніпро з гори:



Біля пристані: