А Н О Н С

У середу, 8 липня о 10 год. 30 хв. в приміщенні УНІА “Укрінформ” (м.Київ, вул. Б.Хмельницького, 8/16) відбудеться прес-конференція на тему: «Пошкоджений пам’ятник Леніну: хуліганська витівка чи боротьба із спадщиною тоталітарного режиму?»

Мова піде про останні події навколо пам’ятника В.Леніну у центрі м.Києва, а також про створення Комітету Декомунізації до якого увійшли 33 громадські організації.

У прес-конференції візьмуть участь затримані 30 червня біля пам’ятника Леніну Микола Коханівський, Андрій Тарасенко, Олександр Задорожний, а також адвокат затриманих Сидір Кізін та голова ГО “Люстрація” Олег Осуховський.

Конт. 8-067-445-10-85

Прохання розповсюдити дану інформацію

25 червня об 11-30

Учасники заходу:
Ірина Тютюнник — дружина Ігоря Коктиша.
Айгуль Муканова - адвокат Ігоря Коктиша від Української Гельсінської спілки.
Віктор Бондар - Керівник Житомирського обласного відділення Міжнародного товариства прав людини.
Представник білоруської діаспори в Україні.
Олександра Кулаєва - Директор відділень Східної Європи та Азії «Міжнародної федерації прав людини».

Вже 24 місяці у Сімферопольському слідчому ізоляторі утримується політичний в’язень Ігор Коктиш. Білоруський громадський активіст зазнає переслідувань з боку білоруської номенклатури.
Його утримання Україною суперечить українському законодавству та міжнародним документам, які підписала Україна.
Україна відмовилась від тортур та застосування смертної кари, ратифікувала Конвенцію ООН проти тортур, що забороняє екстрадицію у випадках коли людині загрожує смертна кара. Відбувається порушення Європейської Конвенції з прав людини.

Правозахисні організації вимагають дотримуватись Закону України та міжнародних угод, які ратифікувала наша Держава. Відмовити білоруським чиновникам у виданні громадського активіста та звільнити з під варти Ігоря Коктиша.

Громадські організації України вимагають від Президента та Генерального прокурора звільнити з під варти Ігоря Коктиша.
На підтримку Ігоря Коктиша зібрано більше 70 підписів представників правозахисних організацій України.
Оголошується лист від “Міжнародної Амністії” на підтримку Ігоря Коктиша.

Ігор Коктиш зазнав у Білорусії тортур та нелюдського поводження.
До 26 червня - міжнародного дня «проти тортур» Україна хоче зробити подарунок Білорусії, що є однією з перших «ластівок» нехтування загальнолюдських цінностей нашим суспільством керівниками держави.

За Коктишем заїхав до України та приймав участь у «захваті» сам полковник Павліченко – кат «Джинсової революції». Він показав нашим демократам-міліціонерам, як треба розбризкувати кров по асфальту.

Сайт підтримки Ігоря - http://www.i-cent.org.ua/ua/

Довідки за телефоном 8 (063) 029-89-33

 

28 квітня 2009 року виповнюється 66-та річниця з дня створення Першої Української дивізії зброї СС «Галичина»

Діяльність української дивізії «Галичина» є невід’ємною сторінкою української історії. Історії, яку слід розглядати не очима громадян Польщі, Росії чи Америки і вивчати лише за підручником «Короткого курсу історії ВКП(б)», а очима українця, виходячи з національних інтересів України, її незалежності та усвідомлення реалій, в яких формувався український національно-визвольний рух за часів Другої світової війни.

14-та гренадерська дивізія Ваффен СС «Галичина» (пізніше – Перша Українська дивізія зброї СС «Галичина», Перша Українська дивізія Української національної армії) була створена 28 квітня 1943 року за пропозицією голови Центрального Комітету Українських Представників Володимиром Кубійовичем (якій, доречи, автором Енциклопедії Українознавста) за сприяння бригадефюрера СС Отто Вехтера.

У своїй статті «Початки Української дивізії «Галичина» Володимир Кубійович виклав обґрунтування щодо створення дивізії та користі, яка вона повинна була принести українському визвольному руху:

по-перше, українці були офіційно включені у боротьбу з більшовизмом;

по-друге, українці виходили хоча б у скоромній формі на європейську, а можливо й світову, політичну арену;

по-третє, і це головне, українці творили зав’язок майбутньої національної армії, і створення дивізії могло бути точкою для подальших планів;

по-четверте, лише у цей спосіб українці могли під проводом своїх же українських старшин творити військову школу для української молоді. Якщо вважалося доцільним посилати українських студентів вчитися у вищих школах Німеччині, то чому б не направляти молодих людей вчитися в німців військового ремесла?

( Читати далі )

Обращение к монархистам Украины!

Украинцы на протяжении двух веков – были лишены государственности, и само существование нации было под сомнением. Тем более злободневен для Украины: 1) поиск сопричастности — по закону и по духу — Традиции, непрерывно длящейся сквозь тысячелетия; и решающе важно — 2) обретение доказательств прямого и равного родства украинской Державы с христианской цивилизацией, с Европой.
Самый ясный, осязаемый символ родовой сопричастности Истории и кровного родства – это символы монархического устройства: Корона и Династия.
И по многим другим параметрам монархическая власть на Украине представляется нам наилучшей.
Свидетельством тому служат политические события последнего десятилетия. Очевидно, что современные украинцы слишком свободолюбивы, и потому не смогут снова отдаться единопартийной или единоличной власти политического диктатора. И при этом слишком нуждаются в покое и упорядоченности бытия – почему и не удовлетворяются суетной и зыбкой парламентской республикой.
Запад и восток Украины – это две во многом различные концепции государственности, два геополитических вектора, две национальные истории.
Запад сохраняет наследие королевства Галиции и Лодомерии, Восток – наследие Гетманства.
Впрочем, оба течения сходятся в главной позиции — необходимости наследственности власти, в поисках Династии.
Для успеха монархического движения решающе важно Династическое Имя; монархия не может быть безымянной, или стремительно меняющей имена (как республика).
Имя должно быть не просто результатом исторических хитросплетений. В наше время в нём должна заключаться нуменозная энергия, оно должно быть сияющей Орифламмой Нации, даже при отсутствии знаменосцев.
Между тем Династии в Украине сейчас нет.
Прекратились – без следа – роды первого и последнего Гетманов – Хмельницкие и Скоропадские.
Лотаринг-Габсбурги, наследники королевской короны Галиции, отождествляются совершенно с монархическими движениями Австрии и Венгрии (эти страны Глава Дома, Эрцгерцог Отто и Кронпринц Карл считают своей родиной). Еще в меньшей степени также их готовы признать монархисты Чехии, Мексики, Словакии, Словении. Габсбурги сейчас готовятся унаследовать престол Великого Герцогства Люксембург и, вероятно, Королевства Бельгии. Украина может претендовать только на самое последнее место в этом ряду.
Между тем – в наше время — монархическое движение является авангардом движения националистического, для коего решающим условием является именно национальная идентичность Династии.
Кроме того, Королевство Галиция охватывало малую часть современной Украины и призыв Габсбургов две трети страны воспримут как попытку доминации греко-католического Запада.
Традиционный метод разрешения династического вопроса, если он представляется безысходным, приглашение иноземного принца, происхождение которого безупречно и безусловно доказано. Так был призван на Русь Рюрик Варяг и Ваза Польский, так на трон Польши пришли Ваза Шведские, Капетинги Французские, Веттины Саксонские, Баторий Трансильванский.

Мы полагаем, что претендентом на трон Украины может быть назван. Это — принц Жан-Кристоф Наполеон, нынешний глава Императорского Дома Франции.
Бонапарт – имя, само по себе атакующее, имя, которое коснулось каждой нации и оставило до сих пор ещё ощутимый след по всей Европе, вошло в Большую Историю. И для Украины этим именем означена поворотная веха державной истории.
Весной и летом 1805 года королевство Галиция и Лодомерия было выведено – никто не знал, временно или навсегда — из состава Австрийской Империи и эта страна получила статус Протектората Великой Армии, и правителем её непосредственно был главнокомандующий Grande Armee Наполеон, император Франции, король Италии, протектор Рейнской Конфедерации и медиатор Гельвеции.
В 1805-м, время, когда и имени страны Украина не было на политических картах, проектировал воссоздание (через половину тысячелетия – после утраты государственности) независимого королевства Галиция и Лодомерия, со столицей во Львове.
Только 12 августа 1809го, под давлением России, главного тогда союзника Великой Армии, Наполеон был вынужден отказаться от этого геополитического подвига.
По воле Наполеона кандидатом на трон Галиции был намечен тогда Фердинанд фон Лотаринг-Габсбург фон Тоскана, великий герцог Вюрцбургский.
Это – предок принца Жана Кристофа Наполеона в восьмом поколении.

Принц – подданный Франции; он – прямой потомок Жерома, короля Вестфалии, младшего из братьев Наполеона I. По завещанию деда принц Жан-Кристоф – Наполеон VII, Глава Императорского Дома Франции. Отец его — принц Шарль Наполеон Бонапарт граф де Монфор, в прошлом – предприниматель, ныне – региональный политик во Франции. Мать – Беатрикс де Бурбон принцесса Дву-Сицилийская, из восточно-европейской (польской) ветви этого Дома.
Дед принца со стороны матери – Фердинанд де Бурбон принц Дву-Сицилийский – родился в Подзамче (Podzamcze), в Галиции, 28 мая 1926.
Прадед, принц Райнер де Бурбон Дву-Сицилийский герцог ди Кастро 12 сентября 1923 вступил в брак в галицийском имении Дружбаки (Druzbaki). Его супругой стала принцесса Мария Каролина, урождённая графиня Замойская (подданная Австро-Венгрии, родилась в 1896 году, в Кракове).
Её отец, прапрадед принца, — граф Анджей Замойский (Andrzej Przemyslaw Konstanty Jan Wladislaw Zdislaw August Stanislaw Kostka Adam Albert comte Zamoyski), родился в Варшаве в 1852 году, в подданстве тогдашнего Царства Польского, и. соответственно, России.
Отец последнего – граф Станислав Андреевич (Станислав Костка Анджей Салезиус Регинальд) Замойский, член Государственного Совета Российской Империи, кавалер орденов св. Андрея Первозванного и св. Александра Невского.
Предки принца Наполеона по этой линии – князья Чарторийские и графы Потоцкие.
Графы Замойсчь-Замойские, герба Елита, род, который имеет все основания считаться украинским; и по крови, и согласно позициям, которые Замойские пять веков занимали в истории Украины.
В XVI столетии коронный гетман Ян Замойский – основатель города Шаргорода (нынешней Винницкой области), в XVII веке – владетели города Ровно, в XIX столетии дворец графов Замойских – один из спиритуальных столпов Львова.
По родству своему дом Бонапартов, и прежде всего сам принц Жан Кристоф Наполеон, – это ветвь Дома Габсбургов. Предок принца в восьмом поколении – Леопольд II Император Священной Римской Империи, с 1790 года – король Галиции и Лодомерии.

Принцу – двадцать два года, возраст, когда ещё достаточно времени для самых невероятных вариантов судьбы. В частности – для того, чтобы стать – украинцем. Как в своё время сумел обрести свою духовную отчизну в Украине троюродный брат его прадеда — архикнязь и полковник УСС Василько Вишеванный, эрцгерцог Вильгельм фон Лотаринг-Габсбург.

Кирилл Серебренитский
медиатор Комитета, действительный член Комитета, Россия

Олег Гуцуляк
директор ИСАНС, советник, Украина

Никита Редько
директор Наполеоновского Сообщества Интернета, Казахстан

---------------------
На фото: prince Jean-Christophe Napoleon VII, né le 11 juillet 1986, élève à HEC et princesse Caroline Marie Constance Napoleon, née le 24 octobre 1980 et diplômée de l'European Business School de Paris


http://community.livejournal.com/bonapart_orient/8526.html

Замість ЄВРО-2012 в Харкові буятиме епідемія туберкульозу

06.04.2009 13:49 ___ Євген Захаров, для УП http://pravda.com.ua/news/2009/4/6/92718.htm

ПАВЛОГРАДСЬКЕ ПОВСТАННЯ

У квітні 1930 року на території Павлоградського та Петропавлівського районів Дніпропетровщини відбулося збройне повстання українського селянства проти окупаційної радянської влади

Наприкінці 20-х років минулого століття захоплені більшовиками землі Наддніпрянської України охопила колективізація, яка супроводжувалась так званими «хлібозаготівлями», «розкуркуленнями», а насправді являла собою насильницьке вилучення у селян хліба та інших продуктів першої необхідності, що стало передвісником великого голоду на Україні у 1932 – 1933 роках.

Усвідомлюючи небезпеку політики Москви, спрямованої на утримання України в будь-який спосіб у лещатах новозбудованої кривавої імперії та уявляючи катастрофічні наслідки такої політики, українські селяни, які складали основну масу населення України, встають на шлях боротьби, що почалась у 1927 році незадоволеннями і акціями непокори, а у 1930 році переросла у збройне повстання проти більшовицьких загарбників.

Центрами повстання стали села Богданівка і Тернівка поблизу міста Павлограда, а боротьба селян отримало назву «Павлоградського повстання».
( Читати далі )

Песиміст скаже, що мета Спільноти патріотів України ніколи не стане реальністю. А ми говоримо, що песиміст ніколи не зможе стати патріотом. Патріотами можуть бути тільки оптимісти. Серед таких оптимістів є сім засновників сайту «Україна понад усе!» (www.upu.org.ua) з різних куточків України.

Не встигли ми ще зорганізуватися як слід, як отримали ярлики «націоналісти», «фашисти» і т. і. Так на появу нашої спільноти відреагували представники поодиноких антиукраїнських сил, які втрачають свій останній авторитет і рештками своїх зубів намагаються вчепитися в підошви наших чобіт, якими ми робимо рішучі кроки до здійснення нашої мети.

Песимісти запитують нас про те, навіщо це нам в цей тяжкий час потрібно? Вони переконують нас, що зараз треба рятувати не країну, а власну шкіру. Наша відповідь хоч і є у формі зустрічних запитань, але примушує задуматися: «Якщо не ми – то хто? Якщо не зараз – то коли?».

Українці мають стати єдиною нацією. Вони більше ніколи не будуть миритися з помилками бажань і вимог інших «дружніх народів», справжніх «побратимів». Попереду важка дорога, яку ми обов’язково пройдемо. Нас надихають майбутні здобутки. Серед нас, мільйонів справжніх Українців, знайдуться кращі – справжні, натхнені борці за свободу і честь свого народу. Вони і очолять країну, яку ми вже сьогодні гордо називаємо – УКРАЇНА.

У середу, 25-го березня 2009 року з 12:00

відбудеться пікетування Генеральної Прокуратури України

за адресою: вул. Різницька, 13/15, м. Київ

 

Вже 20 місяців у Сімферопольському СІЗО утримується білоруський опозиціонер Ігор Коктиш.

Ігор Коктиш – це активіст, який працював на користь демократичних перетворень в Білорусі. Зокрема, він допомагав кандидату у президенти Білорусі від об’єднаної опозиції Александру Мілінкевичу, допоміг створити у місті Барановичі Молодіжну гуманітарну асоціацію імені Іоанна Боско, організовував молодь через свою музичну діяльність.

Одружений на громадянці України, Ігор перебував в Україні на законних підставах. Тому, з метою доставити його примусово назад в Білорусь і там здійснити над ним репресію, білоруські власті намагаються через обвинувачення, які є явним політичним замовленням, через білоруські суди, добитись екстрадиції Ігоря Коктиша з України в Білорусь.

10 жовтня 2007 року Європейський суд з прав людини призупинив екстрадицію Ігоря до свого кінцевого рішення і зараз справі Коктиша в цьому суді надано статус пріоритетної.

Між часом, незважаючи на явний політичний підтекст справи проти Коктиша, незважаючи на те, що Ігор не представляє жодної загрози, що він не намагався сховатися, незважаючи на те, що він страждає від проблем зі здоров’ям, які посилились під час його перебування в СІЗО, Ігор Коктиш продовжує перебувати під арештом.

Таке ув’язнення є явним порушенням прав людини.

З метою підтримати Ігоря, привернути увагу до його ситуації і домогтися дотримання прав людини в його справі і негайного звільнення з-під варти, українські правозахисники проводитимуть пікетування Генеральної Прокуратури України.

 

За додатковою інформацією щодо акції протесту, звертатись до Івана Лозового за телефоном: (066) 544-1542.

Сайт підтримки Ігоря Коктиша:
http://i-cent.org.ua/ua/

П*ятниця, 18:00, КМЦ (культурно-мистецький центр) Києво-могилянської Академії. (вул Іллінська, 9, метро Котрактова площа) мєгазахід:

- показ-перезентація нового документального фільму "Вільне козацтво" (про козацько-селянські повстання у 1918-1920 роках)
- презентація нової художньої книги В. Шкляра "Залишенець" про холодноярців.
- презентація 10-го видання "Холодного Яру" Горліса-Горського
- виступи неймовірних "Рутенія", Тараса Силенка, Сергія Василюка з "Тінь Сонця", барда Сергія Шишкіна

Вхід вільний

Нещодавно поповнив свою колекцію деякими грошовими знаками ОУН. У тих каталогах, що потрапляли мені до рук, знайти подібні не вдалося. Тому, я поки що не зміг 100% ідентифікувати їх. Проте існують деякі цікаві деталі, які, можливо, дозволять більш упевнено визначити місце їхнього друку та функцію, яку вони виконували.
Буду радий, якщо хто-небудь зможе прояснити для мене це питання. Мої власні думки та зображення грошових знаків знаходяться під катом.
( Грошові знаки ОУН-УПА )