Головна Руська Рада. 10 травня 1848 року
 
        [Перша українська політична організація — Головна Руська Рада — виголосила 10 травня 1848 року у Львові відозву до русинів, яка окреслила ідеологічні засновки та політичні цілі.]
 
 
        Браття!
        Відомо вам, що Найясніший Цісар Австрійський і Король наш надали ласкаво всім народам своєї держави і нам Русинам землі Галицької, патентом з дня 25 березня 1848 Конституцію то значить: таку фундаментальну уставу, котра цілому народови нашому через вибраних і завіреннє маючих мужів уділ в праводавстві своїм дозволяє, і тим способом свободи і добрий бит нам забезпечає.
        Межи тими свободами надали нам те особливе право, що можемо збирати ся на наради над спільним добром нашим, розпізнавати потреби народа і краю нашого і такові Найяснішому Панови предкладати.
        В такім наміренню завязало ся ту в столичнім місті Львові товариство Русинів під назвою «Рада народна руска», котра порозуміваючи ся з народом, його заступати, над його потребами промишляти і над його свободами чувати буде.
        Конечна потреба для нас Русинів такого збору тим явнійше ся окаже, скоро ся застановимо, чим наш нарід колись бил, в якім стані досі зіставал і яким при наданій тепер конституції бити може і повинен.
        Ми Русини Галицькі належимо до великого руського народу, котрий одним говорить язиком і 15 міліонів виносить, з котрого пілтреття міліона землю Галицьку замешкує. Той нарід бил колись самодільний, рівнял ся во славі найможнійшим народам Європи, мал свій письменний язик, свої власні устави, своїх власних князів, — одним словом: бил в добрім биттю, заможним і сильним. Через неприязні судьби і різні політичні нещастя роспал ся поволи той великий нарід, стратил свою самодільність, своїх князів і прийшол під чуже панованнє.
        Такі нещастя склонили з часом много можних панів відступити від руського обрядку отець своїх, а з ним виречися мови руської і опустити свій нарід, хоть тая зміна обрядку народносте перемінити не могла, і кров руська в жилах їх плинути не перестала. — Нарід тим способом оставлений і що раз більше ослаблений, зістал завислим від довольности чужої, а все понижений, зачал во всем лишати ся і до тої прийшол недолі, що соромом било Русином називати ся.
        Вправді пізнійше обіймила долю нашу лагіднійша опіка, зачали й нам признавати права, однакож попереднійший стан річей не дозвалял правдивої доступити свободи. І в тім смутнім стані зоставалисьмо аж досі.
        Але як все на світі з часом ся миняє, як по зимі прикрій весна наступає, так Браття! І той стан смутний нині змінил ся через Конституцію. Браття! єсть то велике право, велике добродітельство, єсть то сонце, котре як всім, так і нам Русинам засвітило і до нового нас життя пробудило. Будяться тим сонцем освічені народи далекі і сусідні, підноситься перед очима нашими на земли нашій народність польська, і о добрі і о свободах своїх скоро і живо промишляти зачала, — а миж, Браття! сини так великої руської родини, малибисьмо самі одні на світі позістати і на даль в тім нещаснім замертвінню? Ні! Пробудил ся уже й наш лев руский і красну нам ворожить пришлість. Вставайтеж Браття, вставайте з долгого сну вашого, бо уже час! Встаньте! але не до звади і незгоди! но двигнімся разом, щоби піднести народність нашу і забезпечити дані нам свободи. Пожиткуймо з тої спосібности, абисьмо не покрили ся ганьбою перед світом і не стягнули на себе нарікання поколінь наступних! Поступаймо з другими народами в любві і згоді! Будьмо тим, чим бити можем і повиннисьмо. Будьмо народом!
        Тим то чувством Народности напоєні і в тім наміренню собралисьмо ся ми Русини, котрим добро і щастє народу на сердци, і будем ділати в спосіб наступуючий:
        а) Первим заданнєм нашим буде заховати віру і поставити на рівні обрядок наш і права церкви і священиків наших з правами других обрядків:
        б) Розвивати і взносити народність нашу во всіх єї частях: видосконаленнєм язика нашого, запровадженнєм єго в школах низших і висших, видаваннєм письм часових, утримованнєм кореспонденцій з письменними так нашими, як іншими до щепу славянського належащими, розширеннєм добрих і ужиточних книжок в язиці руськім і усильним стараннєм впровадити і на рівні поставити язик наш з іншими в урядах публічних і т. д.:
        в) Будем чувати над нашими правами конституційними, розпізнавати потреби народу нашого і поправлення биту нашого на дорозі конституційній шукати, а права наші від всякої напасти і оскорблення стало і силно хоронити.
        О тім то всім вас Браття Русини! свідомих чиним, і упоминаем, абисьте так, як досі, незломную віру заховали нашому Найяснійшому Цісарови і Королеви конституційному Фердинанду I. в тім сильнім переконанню, що під можним заступленнєм Австрії права наші і народність наша укріпити ся і сили свої розвинути могуть.
        При тім вас уважних робим, що так як з одної сторони святим нашим обовязком буде права, народність нашу напротив всіх замахів так домових як чужосторонних силне і стале боронити, так з другої сторони сам Бог і право людcкости наказує, абисьмо напротив тих, котрі попри нас также ся о своє добро і свою народність старають, жадної ненависти в сердцях наших не живили, но як щирі сусіди одної землі в згоді і єдности жили.
        Абисьмо тому нашому наміренню тим скутечнійше могли відповісти, взиваєм вас наконець Браття! абисьте, як і ми во Львові Головну Раду завязали, так і ви в тім самім наміренню в поменші ради ся збирали, скоро вам спосіб до того подамо.
        А тепер Браття завірте нам Русинам! І будьте переконані, що тілько на такій дорозі станемося тим, — чим бити повиннисьмо, — станемося честним, просвіщеним свободним народом!!!
 

        «Зоря галицка», 15 травня 1848, цит. за: Кость Левицький, Історія політичної думки галицьких українців, 1848-1914, т. 1 (Львів. 1926), с. 21-24. У кн. П. Маґочій. Історія України. К., 2007. С. 376.