Перебіг слідства. Основні події
 
Коротка хроніка справи Кирило-мефодіївського товариства


Товариство було засноване наприкінці 1845 — на початку 1846 року в Києві. Окрім Шевченка, до товариства належали, або були близькі: М. Гулак, М. Костомаров, В. Білозерський, П. Куліш, О. Навроцький, І. Посяда, Г. Андрузький, Д. Пильчиков, О. Савич, О. Тулуб, О. Петров. [Дійові люде]

Належність Тараса Шевченка до членів товариства дискусійна. Свідченнями можуть слугувати: 1) лист до Костомарова від 1 лютого 1847 року: «о братстве не пишу», 2) спогад Костомарова в Автобіографії, 3) свідчення Андрузького та Пильчикова на допитах, 4) спогади Беліни-Кенджицького.

У листі до професора Петербурзького університету Плетньова від 29 грудня 1846 р. Куліш писав, характеризуючи суспільні настрої: «В здешней молодежи, окончившей Университет, я нашел страшное волнение умов и готовность на самые эфемерные затеи.»


* * *

3 березня студент Петров пише донос, в якому називає наступні прізвища: Гулак, Савич, Костомаров, Навроцький, студент Маркович, Шевченко.

17 березня Бібіков в Петербурзі отримує донос і одразу доводить до відома шефа жандармів Орлова. Останній повідомляє в той саме день спадкоємцю престола (імператор хворіє), з проханням заарештувати Гулака.

Одночасно видаються розпорядженя про арешт Костомарова, Білозерського, Навроцького, Савича, Шевченка, Куліша і професора Московського університету Чижова (на підставі переписки з Гулаком та Кулішем).

Через кілька днів надходить розпорядження про арешт Посяди, Марковича, Андрузького, студента Тулуба. Окрім них потрапили під світло справи: Ашанін (родич Гулака), Бушен (знайомий Білозерського), Іславін (арештований 3 квітня), Вородинов (1 квітня допитаний), Чуйкевич (друг Костомарова і Куліша), чиновник Рігельман.

18 березня здійснено обшук і арешт Гулака. При ньому знайдено власноручний рукопис «Закон божий», який Гулак хотів знищити, кинувши до нужника. Доблесні поліцейські дістали рукопис з нечистот, за що були двічі нагороджені грошовою премією.

Другий рукопис рукою Костомарова був знайдений під час обшуку вже в Петропавлівській фортеці. У ньому знаходився двомовний варіант «Закону божого» та відозви «До братів українців», «До братів великоросіян та поляків». В рукопису доводиться несумісність монархічного ладу з ідеалами християнства. Минуле України розглядається як антишлехетська золота доба рівних республік. Проводиться ідея об’єднання слов’ян і месіанська роль українського народу. Знайдена записка Білозерського та устав товариства. Його авторство взяли на себе всі основні дійові особи: Гулак, Білозерський; в Автобіографії Костомаров називає автором себе.

Цього ж дня перший допит Гулака. Незважаючи на очевидні докази (рукопис «Закону божого», кільце з написом «св. Кирилл и Мефодий»), Гулак все заперечував: «Ни к какому тайному обществу я не принадлежу. Но случайным образом мне попалась в руки бумага под названием «Устав общества св. Кирилла и Мефодия». Получив эту бумагу, я дал слово не открывать ни времени, ни места, ни лица, от которого я получил эту бумагу, поэтому я не могу дать никаких объяснений на эти пункты».

26 березня Орлов викликав на допомогу для «христианского воздействия» на щиро віруючого Гулака протоієрея Малова.

28 березня Миколі I зроблено ґрунтовну доповідь про товариство, в якому розкрито його антиурядовий характер.

Цього ж дня арешт Костомарова напередодні весілля. Наречена Костомарова 30 березня була в церкві на причасті; вінчання ж було призначено на другу половину дня, тому її й не турбувала відсутність жениха в церкві. Про арешт Костомарова вона дізналася у нього вдома, куди приїхала разом з своєю матір’ю після прийняття причастя.

29 березня провокатор Петров робить другий донос, де розповідає додатково про Марковича.

30 березня допитано Тулуба і не знайдено доказів причетності до товариства.

31 березня допитано Посяду. Костомарова відправлено до Петербурга.

1 квітня після допиту Гулака переводять до Олексіївського равеліну Петропавлівської фортеці на суворий режим з санкції самого царя.

2 квітня заарештовано Андрузького, коли той повертався з Пирятина.

3 квітня у Києві знаходиться прокламація «К верным сынам Украины»...

4 квітня відпущений В. Іславін за браком улік.

5 квітня Посяда у додаткових свідченнях зізнається, що Костомаров говорив йому «не худо было бы, если б составилось какое-нибудь общество.» Називає імена Гулака і Навроцького.

Цього ж дня був заарештований Тарас Шевченко.

7 квітня Костомарова привезли до Петербурга.

9 квітня доставлені з Варшави Білозерський і Куліш.

Кілька підозрюваних Ашанін, Бушен (25 березня), Іславін, повітовий учитель К. Вородинов (1 квітня) були доставлені в Третій відділ, але за відсутністю улік були звільнені.

10 квітня допитано Навроцького.

11 квітня Костомарова привозять до Петербурга.

14 квітня. До Петербурга привозять Андрузького. На першому ж допиті він називає членами товариства Костомарова, Гулака, Пильчикова, Шевченка, Посяду, Куліша, Марковича, Білозерського, Судовщикова. Детально доповідає про цілі товариства. Андрузький — єдиний, хто назвав Шевченка членом товариства під час слідства.

Цього ж дня Навроцький на допиті заперечує існування товариства: «О существовании тайного общества, называемого славянским Обществом св. Кирилла и Мефодия, я решительно не имею никаких понятий» Це він повторить і 30 квітня. «Никогда я у Костомарова вместе с Гулаком не рассуждал об основании общества и предположений с ними о названии этого общества не имел никаких, равно как и не придумывал с ними никакого символа для этого общества. Никакой партии не держался я ни славянской, ни малороссийской ни в каком обществе: ибо не принадлежал ни к какому обществу и ни к какой партии.»

В середині місяця всі основні підозрювані вже знаходилися в Петербурзі.

15 квітня Костомаров, намагаючись відвести підозри, на допиті називає автором «Закону божого» де-Бальмена, сина полтавського поміщика, якого було вбито на Кавказі 1845 року. «А сочинения я не переводил с польского в собственном смысле слова, ибо оно написано было по-малороссийски, и только часть его была по польски, и я в нем перевел то с польского, что было на этом языке». «Приписывали его какому-то с иностранною фамилиею, если не изменяет мне память де-Бальменю».
Разом із тим, на першому ж допиті Костомаров прохопився про Гулака та Навроцького та про збір коштів. Костомаров розповів також про Марковича, Гулака, Шевченка, Куліша: «Студент Маркович имел большую охоту издавать «Сельское чтение» Одоевского для простых малороссиян на малороссийском языке, и к этой мысли приступили в декабре Гулак, Шевченко, Кулиш и я. Поводом к этому были еще два или три собрания, одно у меня, другое у Гулака и третье в квартире Кулиша, на которых не было и помина о соединении славян, а толковали о средствах к печати, для которых положили, чтобы каждый пожертвовал по десяти рублей»

16 квітня Куліш заперечив існування товариства: «Никогда не слыхал я о существовании славянского Общества...» Разом з тим, на питання про знайдені у нього папери, не вагаючись звалив все на свого шуріна Білозерського: «ни одна из преступных бумаг мне не принадлежит, а, судя по почерку, вероятно принадлежат они Василию Белозерскому, к несчастью, моему родственнику по жене...».

17 квітня слідчі повертаються до найслабкіших. Костомаров каже: «..рукописное сочинение в духе самой противозаконной украиномании, сочиненное, как я подозреваю по названию в других списках: «Закон божий», де-Бальменом». А також заявляє, що Гулак мав схильність до лібералізму (під цим він мав на увазі далеко не лібералізм, а просто радикальні погляди), занесену з Дерптського університету, «в особенности глупую и странную страсть к корпорации и обществам». Але на тому ж допиті: «...ни от того, ни от другого (Гулака и Белозерского) я не видал злоумышленного, коварного, либерального направления». Помітка на справі: «Какое противуречие! Выше сам говорит о их либеральном направлении, а тут, что не заметил оного».

Цього ж дня квартальний Гришков привіз Шевченка до Петербурга і здав під квиток в Третій відділ.

21 квітня перший і єдиний допит Шевченка. «Будучи еще в Петербурге, я слышал везде дерзости и порицания на государя и правительство. Возвратясь в Малороссию, я услышал еще более и хуже между молодыми и между степенными людьми; я увидел нищету и ужасное угнетение крестьян помещиками, посессорами и экономами-шляхтичами, и все это делалось и делается именем государя и правительства...» Про слов’янське товариство «я никогда ни от кого не слышал».

24 квітня Куліш звернувся до Дубельта із листом розкаяння та проханням про помилування: «Оглядываясь на прошедшее, я теперь с ужасом вижу, что увлекаясь ложным взглядом на вещи, я сам стремился и может быть вел других к величайшим бедствиям, но клянусь, всем для меня священным, что я стремился слепо и только теперь вижу, какие ужасные последствия могли бы иметь мои умствования». «Из человеколюбия, из сострадания к моему семейству, возьмите ваше превосходительство на себя труд склонить государя к великодушному прощению моего безрассудства. Я же, помня, что для меня сделано, все силы свои и способности употреблю на то, чтобы будущими моими сочинениями загладить вред, происшедший от моих безрассудных действий».

Цього ж дня Білозерський на допиті визнав себе організатором товариства, назвавши також Костомарова та Гулака. «Общество это существовало только в мысли, а не на деле, и никто не принимался за его учреждение и распространение. Название — Общество — употреблено было не в том смысле, какой 'именно оно имеет, притом человеком, который даже не понимал подозрительного значения этого слова. Под обществом разумеется большое число людей, связанных между собою чем-либо одним для всех их общим. Но в то время, когда я задумал об обществе, я был один; когда же к этому слову прибавлено было св. Кирилла и Мефодия, нас было трое — я, Костомаров и Гулак. На дальнейшее число оно не распространялось, ибо мы вскоре увидели несообразность и неопытность наших мыслей».
Про задачі товариства Білозерський доповів так: «Мы думали, что правительство одобрит наши старания, целью коих в это время не было ничего противного. Особенно нас интересовала мысль о соединении славян во единое государство, с одною притом господствующей религией, и мы создавали в своем воображении разные средства, какие могли бы привести ее в исполнение. Одна Россия, говорили мы, способна совершить такой переворот и не убоится стать лицом к лицу с остальною Европою. Для этого необходима только твердая воля и ум сильный, который мог бы направить ее действия, смело и прямо к цели, следовательно, один только ныне царствующий император может совершить это великое дело».

Ці свідчення дуже сподобались Третьому відділу, і були взяті за основу справи, незважаючи на те, що явно протирічили всім попереднім документам. Відбувається злам у ході справи. Тепер слідчі не прагнуть відшукати антиурядове товариство, а прагнуть подати все у вигляді помилок молодих вчених. У цей час слідство направило чиновника Попова до Костомарова (свідчить в Автобіографії: «Видите ли умно написано!— продолжал Попов,— скажите то же, что и он, ведь и так по головке не погладят». Я подумал и написал почти то же, что и Белозерский») та, ймовірно, інших, щоб вони переписали покази у бажаному дусі. Уряд, очевидно, був зацікавлений подати організацію як вірнопідднану, а не революційну. Сепаратистські українські настрої було вирішено не помічати.

26 квітня на допиті Білозерський дає свідчення, що рукопис «Закон божий» він отримав від Навроцького, що підтвердив на очній ставці 15 травня.

27 квітня Петров дає додаткові свідчення про Гулака.

30 квітня Посяда зізнається, що чув про товариство і назває імена Костомарова, Гулака, Навроцького. Разом із тим, відкидає свідчення Андрузького про себе, називає їх маячнею.

3 травня Костомарову дозволено змінити свідчення за зразком Білозерського. «Костомаров, чувствуя себя в лучшем против прежнего положении и вспоминая, что в первых показаниях, которые он составлял то в смущенном духе, то под влиянием умственных припадков, находятся многие несообразности и изъявляя желание изложить все ему известное в рассказе самом откровенном, просил дозволить ему составить новое показание: Костомарову это разрешено, и даны для соображения прежние его показания».

5 травня на очній ставці з Білозерським, Андрузьким, Посядою, та Петровим Навроцький заперечив існування товариства. На твердження Білозерського про те, що рукопис «Закон божий» він отримав від Нароцького, той заявив, «что никогда не имел у себя и не давал Белозерскому рукописи «Закон божий». Заперечував також свідчення Петрова про зібрання у Гулака та антиурядові розмови.

7 травня Костомаров знову змінює свідчення і називає автором якогось вигаданого офіцера Кавказького корпусу Хмельницького, якого Третій відділ так і не знайшов, оскільки офіцера з таким прізвищем ніколи не існувало.
Є спогад в Автобіографії з натяком на авторство самого Костомарова: «около [1846 г.] этого же времени я написал небольшое сочинение о славянской федерации, старался усвоить по слогу библейский тон» та рукопис з черновими правками вказує, що автором «Закону божого» був сам Костомаров.

15 травня очна ставка Гулака і Петрова. 17 травня у відповідних пунктах Гулак все заперечує, при цьому валить Навроцького.

Цього ж дня очна ставка Шевченка з Андрузьким. «Шевченко, сознаваясь в сочинении им дерзких и возмутительных стихов, во всем прочем совершенно отверг показания Андрузского»

17 травня Андрузький дав додаткові свідчення, в яких заперечував все попереднє. «Ни о славянском обществе, ни о чем другом я не знал до самого дня допроса.» «Желая открыть всю истину, я написал мои ложные обвинения, преувеличив все виденное и слышанное и читанное мною донельзя».

Цього ж дня Посяда дав додадкові пояснення «Припоминая себе несколько лучше свое отношение в знакомство с Костомаровым, Гулаком и Навроцким, я еще в Киеве говорил и здесь повторяю, что показание мое на счет этих лиц содержит только одну истину, а именно: Костомаров Говорил мне о каком то Обществе, все же сказанное относительно Гулака и Навроцкого есть довольно странное предположение, основанное фантазиею, а не рассудком, на самых неверных и неточных данных... И Гулак и Навроцкий правы с ожесточением отвечая на мои нелепые показания «не знаю», ибо в самом деле ни тот, ни другой не говорили мне ничего о славянском обществе...»

20 травня Маркович на допиті у Києві заперечував існування товариства: «Докладываю со всею откровенностью, и свидетельствуюсь богом, что мне решительно не было ничего известно о составленном Обществе славянистов». Але сам собі заперечив, заявивши: «...однажды Костомаров среди обыкновенного разговора об ученых предметах и занятиях литературных упомянул, что хорошо бы мне принадлежать к Обществу, которое для сего уже составилось. При сем он мне показал, что знак этого общества было кольцо, которое было у него на руке».

28 травня слідство підходить до кінця. Цього дня зроблена всепідданійша доповідь Орлова про україно-слов’янське товариство витримана в правильному дусі змінених свідчень Білозерського та Костомарова. Див. доповідь. Резолюція імператора на цій доповіді стала вироком без суду.

Найтяжче покарання було накладено на Гулака та Шевченка. Останнього, як і Куліша, покарано за окремі від товариства злочини.
«Коллежского секретаря Гулака, как главного руководителя Украйно-Славянского Общества, в начале и долго запиравшегося в своих преступных замыслах, а еще более как человека, способного на всякое вредное для правительства предприятие, заключить в Шлюссельбургскую крепость на три года, и потом отправить его в отдаленную губернию, под строжайший надзор». Приписка Миколи I: «Буде исправится в образе мыслей».

«Художника Шевченко, за сочинение возмутительных и в высшей степени дерзких стихотворений, как одаренного крепким телосложением определить рядовым в Оренбургский отдельный корпус, с правом выслуги, поручив начальству иметь строжайшее наблюдение, дабы от него, ни под каким видом, не могло выходить возмутительных и пасквильных сочинений». Знаменита приписка: «Под строжайший надзор с запрещением писать и рисовать».

Донощика Петрова взяли чиновником Третього відділу з видачею йому 500 крб. сріблом. Крім того, видано посвідчення про закінчення університету зі званням дійсного студента, оскільки небезпідствно підозрювали, що в будь-якому університеті життя донощика стане нестерпним.

Висновки слідства: «Счастливое обнаружение Украйно-славянского общества и уничтожение оного в самом корне, конечно упрочит на десятки лет то спокойствие в Малороссии, которое там могло быть нарушено.»

9 червня Шевченка доставлено в Оренбург...