27. Я. Г. КУХАРЕНКО. 2 листопада 1844. Станиця Уманська
 
        Брате! курінний товаришу, Тарасе Григоровичу! Де ти в Бога взявся? Год цілий, як я прошу письменно своїх Черників, щоб дали мені про тебе звістку: де ти дівся, або де живеш? Але хоть би одно слово об тобі од їх получив. Тепер бачу, що ти живий і що в Пітері обритаєшся. Спасибі тобі, брате рідний! що згадав єси мене. Скажи мені про себе трохи більше: як ти тепер живеш і при чому?
        Чи ви вже з’їздили з Бориспольцем на білому коневі в дріжках до чужоземців? А я між тим порадую Харківську громаду: що ти охляп, незанузданою бідою приїхав з того світа в Пітер.
        Що ти, брате, думаєш, з «Побитом» — напиши мені по правді, а я не тілько «Побит», готов і душу свою послать до тебе. Ждучи од тебе письма, на дозвіллі напишу ще.
        Поклонись від мене панам: Тихорському, Ельканові і Гулакові.
        Напиши, де Тихорського хватер, може, прийдеться писнути й йому коли-небудь.
        Прощай, брате! Смашно цілую тебе. Твій поки світ-сонця
 
        Яцько Кухаренко.
 
        2 ноября
        1844,
        с. Умань.
 
        Пишіть до мене:
        в с. Щербиновскую
        Войска Черноморского.
 
 
 
Коментарі:
 
        Подається за автографом: ІЛ. Ф. 77. № 124. С. 66.
        Вперше надруковано: Киевская старина. — 1897. — № 3. — С. 452 — 453, з пропусками окремих слів.
        Дата в автографі: «2 ноября 1844, с. Умань».
        Відповідь Шевченка — лист від 26 листопада 1844 р. з Петербурга.
 
        Кухаренко Яків Герасимович (1800 — 1862) — український письменник і етнограф, автор п’єси «Чорноморський побит на Кубані між 1794 і 1796 роками» та кількох етнографічних нарисів. Наказний отаман Чорноморського козацького війська.
        Як випливає із Шевченкового листа до Я. Кухаренка, написаного у квітні 1854 р., познайомилися вони «трохи чи не... чотирнадцять» років тому, тобто в 1840. Шевченко вже з перших років свого знайомства з Кухаренком виявляв до нього щиру симпатію й повагу і як до людини, і як до письменника, що писав про українське козацтво. Шевченко дуже схвально оцінив п’єсу «Чорноморський побит» (Куліш П. Несколько предварительных слов // Основа. — 1861. — Кн. XI. — С. 3). У 1842 р. звертався до цензури за дозволом на публікацію цієї п’єси (див. листи Шевченка до Я. Кухаренка, написані 30 вересня 1842 р. та в кінці лютого 1843 р.), радив поставити її на сцені аматорського гуртка українських студентів Медико-хірургічної Академії в Петербурзі.
        Із листування між письменниками збереглося 12 листів Шевченка і 7 Я. Кухаренка.
        Год цілий, як я прошу письменно своїх Черників, щоб дали мені про тебе звістку... — Йдеться про земляків Я. Кухаренка. — братів Єлисея Денисовича та Івана Денисовича Черників, що навчалися в Академії мистецтв у Петербурзі. У листі-відповіді Шевченко писав: «З поганими отими черкесами я частенько отут зустрічався, але про тебе ні один нічого мені не казали, хоч я їх і розпитував».
        Чи ви вже з’їздили з Бориспольцем на білому коневі в дріжках до чужоземців? — Шевченко, очевидно, писав Я. Кухаренкові про свій намір разом з П. Бориспольцем поїхати до Італії для продовження своїх художніх студій. Борисполець Платон Тимофійович (1805 — 1880) — український художник; разом із Шевченком навчався в Академії мистецтв. 1844 р. виїхав в Італію для вдосконалення у живописному мистецтві власним коштом. Про знайомство Я. Кухаренка з П. Бориспольцем під час його приїзду 1843 р. до Петербурга разом з дружиною і синами свідчить Шевченків лист від 16 квітня 1854 року: «...сини-соколи твої, де вони тепер повертаються? ...То ти їм нагадай, коли сам здоров згадаєш, як ми з Бориспольцем з вами попрощалися, не доїжджаючи Александровського корпусу».
        А я між тим порадую Харківську громаду... — Серед харківських знайомих Кухаренка були відомі українські письменники і вчені — М. І. Костомаров, І. І. Срезневський, А. Метлинський, О. Корсун та ін. «Перші знайомства Кухаренка почалися десь у середині тридцятих років, цебто якраз перед початком його письменницької діяльності. На це вказує Недоборовський «Н. И. Костомаров был знаком с Кухаренком еще в Харькове с молодых лет, бывши еще студентом Университета» (Мои воспоминания 193), що приблизно було зазначеного вище часу. Мабуть тоді само почалися знайомства з іншими харківськими українцями і зав’язалося листування» (див.: В. Д.-ський. Я. Г. Кухаренко як літературний діяч. — Червоний шлях. — 1928. — № 5. — С. 111). В архіві І. І. Срезневського знаходились окремі твори Я. Кухаренка, які він сподівався надрукувати в якомусь із тодішніх харківських видань.
        Близькі стосунки Я. Кухаренка з А. Метлинським підтверджує і лист Шевченка до Я. Кухаренка від 16 квітня 1854 р., в якому Шевченко просить кланятися А. Метлинському, якщо буде йому писати.
        Що ти, брате, думаєш з «Побитом...» — Йдеться про п’єсу «Чорноморський побит на Кубані між 1794 і 1796 роками», написану 1836 р., вперше надруковану в журн. «Основа» (1861. — № 11). На це запитання Шевченко відповідав: «На різдвяних святках наші земляки отут компонують театри у Медицинській академії. Так я думав, щоб ушкварить твій Чорноморський побут, але тепер уже пізно, а якби ти його звелів переписать гарненько та прислав к великодню, то б це так». П’єса у згаданому театрі не була поставлена.
        Тихорський Микола Якимович (1856 — 1871) — російський і український письменник і критик, співробітник журналів «Сын отечества», «Маяк», «Иллюстрированная газета». У своїх статтях відгукнувся на появу нових творів в українській літературі, написав рецензію на «Гайдамаки. Поема Т. Шевченка. — Спб., 1841» у журналі «Маяк» (1842. — № 8). У статті «До пана Основ’яненка» (Маяк. — 1843. — Т. X. — Відд. IV) М. Я. Тихорський подав дуже цінні для біографії письменників свідчення, що безпосередньо відтворюють живу атмосферу спілкування між Шевченком і Кухаренком, показують їх спільний інтерес до історії українського козацтва.
        Елькан Олександр Львович (1802 — 1868) — перекладач Головного управління шляхів, фейлетоніст і театральний критик (співробітничав у газетах «Северная пчела», «Санктпетербургские ведомости» та ін. періодичних виданнях). Шевченко познайомився з ним на початку 40-х років. Про досить близькі товариські стосунки, що склалися між Шевченком і Ельканом, людиною надзвичайно цікавою і відомою в Петербурзі (Див.: От Триумфальных ворот до Выборгской заставы он почти в каждом доме известен // Пушкин и его современники: Материалы и наследования. Вып. XXIX — XXX, Петроград, 1918. — С. 108 — 110) свідчать досить часті згадки про нього у листах Шевченка (до Я. Кухаренка від 31 січня 1843 р., до С. С. Гулака-Артемовського від 1 липня 1852 р.), у щоденнику (запис від 3 квітня 1858 р.), у повісті «Художник». 7 березня 1843 р. О. Л. Елькан передав до Петербурзького цензурного комітету рукопис поеми Шевченка «Гамалія», а 9 березня одержав його. О. Л. Елькан листувався з Я. Кухаренком і, очевидно, саме він повідомив його про Шевченкове заслання.
        Гулак-Артемовський Семен Степанович (1813 — 1878) — український композитор, соліст Маріїнського театру в Петербурзі (1842 — 1864) та Великого театру в Москві (1864 — 1865), двоюрідний брат українського поета П. П., Гулака-Артемовського. 1862 р. за власним лібретто написав першу українську оперу «Запорожець за Дунаєм».
        З Шевченком познайомився на початку 40-х років і відтоді підтримував з ним дружні стосунки. Присвятив Шевченкові пісню «Стоїть явір над водою». З листування між друзями збереглося 4 листи Шевченка і 1 лист С. С. Гулака-Артемовського.


* * *

Станиця Уманська з червня 1934 року носить назву Ленінградська. Під час Голодомору, восени 1932-го станиця була занесена на «чорну дошку», що призвело до масової смертності жителів. 1933 року, за прикладом повністю висланих станиць Полтавської, Медведівської та Урупської, з неї було наказано вислати на північ СРСР та до Казахстану 1200 господарств. Новими жителями стали переселені разом із сім’ями військовослужбовці з Білоруського та Ленінградського військових округів.

Яків Кухаренко, у майбутньому наказний отаман Чорноморського козацького війська, жив у станиці між 1842 та 1851 рр.