За уряду Тимошенко росли лише три речі, це інфляція, податки та рівень корумпованості державного апарату. Хотів-би продовжити цей ряд, але не можу. Ніяких інших успіхів, “Біогазова принцеса” не мала.

Критикувати Тимошенко просто. Хочаб тому, що її нізащо хвалити. Але справа це невдячна. І з одної простої причини: Тимошенко не державний діяч, вона актриска. Так, звичайнісінька така бездарна актриска провінційного драматичного театру. Вона не вміє керувати, вона вміє посміхатись, плакати, хіхакати, гнівно зиркати підфарбованими оченятами, та влаштовувати щотижневі сольні виступи на прес-конференції після репетицій ансамблю пісень і плясок імені Вірьовки, який у нас чомусь по недолугості називають “Кабінетом Міністрів України”.

Знаєте, нещодавно я рився в архівах новин яндексу вишукуючи різноманітні політичні казуси і на дещо натрапив. Це дещо - історія про те, як в Італії у парламент обрали порнозірку. І тут мене осінило. Я зрозумів основну помилку у відношенні до Тимошенко. Це дуже проста і дуже груба помилка. Її демонізують.

Так, Тимошенко інтриганка. Так, вона корупціонерка. Вона брехлива, некомпетентна і зрадлива. Вона надзвичай властолюбива. Але вона не демон. Насправді, якщо на секунду відсунутись від ситуації, то чітко видно що вона смішна.

Всі її якості, всі ці істеричні хихотіння і картинні сльози. Всі ці маніпуляції та крадіжки, все це має один дуже старий і дуже простий прототип. Тимошенко не є політиком чи державним діячем, вона є типовою нереалізованою актрискою. Вона не має принципів, переконань чи програм, вона має лише амплуа.

Інтриги за владу, наклепи, відверта брехня та спроби маніпулювання старшими по посаді, бунти проти керівництва. Щоб це побачити, достатньо просто виїхати з Києва, знайти якийсь забитий райцентр з власним театром та подивитись на місцеву “примадонку”. Ви не знайдете істоти більш властолюбивої і більш схожої на Тимошенко, ніж ця незреалізована зірочка колгоспного масштабу. Тіж жести, тіж інтонації, тіж звички.

Навіть смішно, все що приймається за розум, хитрість і злостивість, насправді знаходить аналогію у Єбєнісранській самочці. Таж труппа, повна хлопчиків з високими голосами та гомосексуальними замашками, тіж розборки за гримерки та тіж ссори з директором і таж мишина возня бридких, смішних провінціалів.

Тимошенко завжди любили називати актрисою, але ніхто не думав подивитись на це порівняння буквально. Тепер зрозуміло, чому українська політика так схожа на щось середнє між малобюджетною мелодрамою та бразилійськім телевізійним “милом”. Ми цього вже не помічаємо, але в Україні політичні новини показують у час, коли прийнято показувати серіали для домогосподарок.

У нас люблять посміюватись над власною державою. Хоча насправді держава це не смішно. Держава це складний і дуже могутній механізм.

Знаєте, кожного з вас можна стратити. Кожного можна залишити без власності, або посадити до тюрми. Вас можна зігнати у концентраційні табори, взяти у заручники ваших родичів та піддати вас тортурам. Все це робить держава.

Знаєте, можна зібрати купу людей і примусити їх побудувати космодром. Можна взяти їх, та примусити розробити ракету, яка може долетіти до місяця. Можна побудувати найбільший у світі літак, взгромоздити на нього ракету певерсти ракету на космодром для проведення пуску. Все це може зробити держава.

Знаєте, можна навіть взяти уранову руду, збагатити її, хитро скласти пристрій та зробити ядерну бомбу яку відправити у інший кінець світу щоб мільйони негрів нарешті припинили страждати від голоду.

Йдучи бруківкою вулиць Києва, вам важко повірити, але не дивлячись на всю цю видиму надійність, на цю фундаментальну монолітність, але все це дуже крихке середовище що постійно балансує між ентропією і порядком. Невидимі підземні ріки йдуть під вашими домами, ливневі потоки розмивають пісок під асфальтом, величезні маси вологої глини і землі, повільно пливуть між жарами бетону, огинаючи вбиті на десятки метрів під грунт шпали. Цьому протидіють насоси, дренажні шахти, ливневі колодці, розгалужена система каналізації, мільйони кілометрів товстелезних кабелів та незчисленні лабіринти підземних комунікацій.

Ви цього не помічаєте, але кожен раз коли забивається якийсь колектор, рветься трос, тріскається асфальт чи навіть здихає бродяча собака, залишаючи по собі смердючий труп, приходить людина яка лагодить, чистить, зварює метал, катає асфальт чи запаковує смердючий шмат плоті у пакет і передає його кудись далі у таємничі коридори функціонування складної суспільної системи.

Ми цього не розуміємо, але наш дім, наша вулиця, наше місто і наша держава є складними механізмами, що існують не самостійно, а постійно і напружено працюють. Варто якомусь санінспектору не кинути за графіком отруту у ваш підвал, і по вашій квартирі забігають пацюки. Варто якомусь роботязі не почистити якийсь дренажний тоннель, і ваш будинок трісне. Варто якомусь ветспецу вчасно не відстрелити певну кількість бродячий тварин, і вашу дитину загризе дворняга. Кожен з нас не дивлячись на власний індивідуалізм живе у системі з переплетених обернених зв’язків, і варто якомусь з елементів цього ланцюжку зазбоїти, як у нас починають проблеми.

Я люблю порівнювати державу з механізмом менш складним, але тим не менш наочно могутнім - з АЕС. Атомною ЕлектроСтанцією. Шедевр інженерної думки, що тим не менш є логічним розвитком ідеї паровоза і доводить що стімпанк не мертвий, він просто вже не смердить копоттю вугільної сажі. Закована та направлена на результат ентропія радіаційної випадковості. Паливні елементи, графітні стержні, турбіни, охолоджуючи системи. Складна електроніка, дублювання, контроль.

А тепер уявіть АЕС, де роботою станції починає керувати сам персонал. Уявіть, як в адміністрації на посту секретарки з’являється молоденька невдала актриска з провінції. Як вона приходить до висновку, що станція це великий театр і вона тут головна примадонна. Вона з’являється в довгій спідниці з чорною хусткою на голові перед вахтершами. Вахтерші її обирають. Вона з’являється у латах на коні перед ведучими стєнгазєти та розповідає що керуючий тим-то відділом краде гайки. Загальне одобрямс. Вона одягає сплетений у косу шиньйон і виступає перед прибиральниками обіцяючи більшу зарплатню. Її обирають, обирають і обирають. Вона розповідає всім як вона покращить роботу станції, як відловить всіх злодіїв і як перетворить цей брухт на найкращий реактор у світі. Вона обіцяє і обіцяє, всі невдачі звалює на злопихачів та зрадників, кричить про справедливість, рівенство і братерство. Одиниці компетентних людей, інженерів, скрегочуть зубами від злоби. Але прихильники за неї. Бидло їй співчуває.

І ось настає тей момент, коли вона входить у залу управління реактором. Вона нарешті може натискати на кнопки. Актриска переможно посміхається. Залишки інженерів вивозять своїх дітей подалі від станції. Вона розминає наманікюрені пальчики і готується почати. Мільйони мавп за друкарськими машинками не можуть написати “Війну і мир”, але однієї мавпи за пультом керування АЕС цілком достатньо щоб розпочати армагедон.

Кажуть, всі ми походимо від мавпи. Наша провінційна актриска, Юлія Володимирівна Тимошенко - не виключення, але приматоподібна прабабця “Юлі”, мала в руках гранату, яка й передавалась посагом всі покоління.

Мені давно вже набридло пояснювати очевидні речі. Некомпетентний виборець, що сприймає державне управління як телевізійний серіал і голосує за порнозірок, отримає те, на що він заслуговує. Кожен народ має той уряд, якого вартий. Любите голосувати серцем? Тоді краще взагалі не ходіть на дільницю. Коли ядерний реактор починає вибухати, його не зупиниш казочками про те, хто у цьому винен.

Час відділити шоубізнес від політики, час відправити на звалище історії недолугу провінційну актриску і її педерастичну труппу. Тільки від вас залежить, чи буде цей сезон телесеріалу “страсті хохлополітики” останнім, чи ви й далі замість власних справ і власного бізнесу, продовжуватимете дивитись це убоге мило. Тільки від вас залежить, чи буде уряд і далі “ансамблєм пєсєн і плясок”, чи нарешті стане технократичним інститутом, який перемагає ентропію.

::топ-блог::

http://none-smilodon.kiev.ua/: