[28 Dec 2009|02:39pm] cytrusova а де ьолочки продають? 24 comments|post comment

rip [21 Dec 2009|09:58am] cytrusova 5 comments|post comment

pr [17 Dec 2009|04:23pm] cytrusova cool apartment 1 comment|post comment

[17 Dec 2009|03:01pm] cytrusova бє-бє-бє 6 comments|post comment

як робиться "гламур" [10 Dec 2009|03:37pm] emerald_le [ mood | рвотний ] борис апрєль: пацанчеги за кадром: бгагага пс: взяла в puzoff тут можна подивитись більше 1 comment|post comment

Навіяне "Реквіємом" Моцарта [06 Dec 2009|02:38pm] hucul_ibrahim [ music | Реквієм Моцарта ] Ніколи не думав, що насмілюсь колись написати ці рядки. Завжди тримав такі глибоко інтимні речі в собі. Я не намагаюся знайти однодумців чи співчуваючих, тому що твердо знаю -- в кожному з нас\вас, тих хто колись задумувався над цим або навіть не замислювався свідомо, живе червак такого ж сумніву і такої самої розпуки. Такий же ж як і в мені чи навіть більший, це не суть важливо. Підсвідомим лейтмотивом нашого буття завжди було бажання самореалізації, і завжди нас\вас роздирав сумнів доцільності, питомої ваги, ККД існування в цьому світі. Не лукавлячи, будь-хто в кожен окремо взятий момент життя, якщо взагалі момент можна виокремити з суцільного потоку, сумнівався в цінності своєї особи загалом для світу і для конкретно взятого моменту. Сумнівався як біблійний Яків (Богоборець -- зі староєврейської). Кожен сперечався зі своїм власним Богом-Творцем, шукав і не знаходив мотиву творення. І в той же час продовжував творити: свою долю, долю інших і світ загалом. А найважливішим питанням залишалось доцільність творіння, і відповідно самого буття як такого. Всередині постійно шкрябалось порівняння з кимось більш талановитим. Внутрішні Моцарт і Сальєрі не давали вільно дихати. Сальєрі постійно душив бажання бути деміургом через свою посередність у порівнянні з Моцартом. А ну ж якщо моє творіння буде черговою калькою, тінню або імітацією чогось більш вдало створеного Генієм. В постпостмодерному світі це особливо важко сприймається, бо логічний колапс вторинності переслідує будь-якого сучасного деміурга. А творити заради процесу творення не кожен осмілиться. Тому й переживаємо кожен свій апокаліпсис: цінностей, доцільності і мотивацій. Так і живемо у постійному бажанні і сумніві, намагаючись написати свою лакрімозу ще задовго до кінця аби хоч якось убезпечити собі місце у сонмі богів. До остатку не вірячи у безсмертя, не бачачи світла ні в кінці тунелю, ні що найгірше, взагалі його не бачачи. Головна біда мого покоління в тому, що ми не віримо в посмертя через те що не віримо в життя. Єдина невідворотня річ, об’єкт нашої віри -- смерть. А смерть передбачає собою кінець буття, неможливість подальшого самовираження. Ці танатологічні рефлексії остаточно перемогли в сучасній людині Ероса, того рушійного двигуна Середньовіччя, який не давав людині померти безповоротно. Який витягав з дев’ятого кола пекла і давав надію на Рай. Карнавал мутував у некромантію. Акценти зараз розтавлені не на його творчому началі а на побічній копрофілії. Пєлєвін очевидно навіть не сподівався, що його постфрейдистський орально-анальний вау-фактор стане альфою і омегою сучасного світовідчування. Що з’їдене, те мусить бути висране -- такий закон фізіології, але те що зараз відбувається діаметрально протилежне: те що висране -- мусить бути з’їдене. Найцікавіше, якщо далі підігрувати цій аналогії, це те, що навіть при найбільшому бажання виростити квіти на пустирі у нас немає перегною для їх росту. Весь перегній споживається нами самими. Як на мене це -- цивілізаційний колапс. Ніцшеанський бог помер не лише в філософських концепціях, він помер в нашому преапокаліптичному світогляді. Ми чекаємо смерті не як переходу в "світ кращий, світ інший, світ радісний", а як логічного закінчення буття. Відхід у небуття перестав бути мостом і перетворився на тупик. Dead end -- квінтесенція нашого буття. Ворота раю закрилися на переоблік. Святий Петро пішов на базу, на вічний обід від нині і до кінця часів. Фраза "Пива нема, буду за півгодини" повторюється циклічно до безкінечності. Цю табличку бачать всі страждущі і голодні і найгірше те, що вони реально повірили в те, що "пива не буде", повернулися сракою до едемського саду і парадокс в тому , що ця срака не здатна вже навіть підживити грунт для дерева Буття, тому що все висране (див. вище) мусить бути тут же ж з’їдене. Світ копрофілів приречений на голодну смерть, бо рано чи пізно не буде чим срати. Голодні роти проситимуть гівна, але змучена срака не матиме з чого його продукувати. Не знаю як ви, але я вже наївся по самі гланди. Гівно лізе вже вухами, його сморід перебиває всі інші життєво необхідні запахи. Далі все дуже легко прогнозується. Ніс зігниє як у старого сифілітика, і та хвилина, коли він відпаде, буде точкою неповернення, неповернення в світ "світ кращий, світ інший, світ радісний". Друзі, ми просрали Рай. Він десь тут, поряд, але ми не можемо вже відчути запах квітів дерева пізнання добра і зла, тому як брейгелівські сліпі ходимо довкола нього і рано чи пізно впадемо у прірву. Ми самі собі побудували Пекло і крутимось на конвеєрній стрічці по колу. Скептично себе запитую: "І що ти порадиш, який вихід з цього всього? Нахуя це все написано?" Не знаю. Єдине що приходить в голову це олдівське "Покайтесь, блядь!" Очевидно іншого не дано. Я хочу помилятись, всіма фібрами своєї змученої душі і прошу вас, друзі мої, переконайте мене в тому, що я не правий. 7 comments|post comment

[30 Nov 2009|08:07am] chornogora Собираем вместе архив ЛУЧШИЕ ПЕСНИ 2000-Х - и всем будет кайф... Каждый составляет свою пятерку лучших песен 2000-х и загружает их на обменник. Потом это все сводится и к Новому Году выкладывается. И тогда мы поймем - что же это такое, МУЗЫКА НУЛЕВЫХ? УСЛОВИЯ И КОММЕНТЫ ЗДЕСЬ post comment

Людина в пенсне [25 Nov 2009|10:42am] progenes С утра по Васюкам ходил высокий, худой старик в золотом пенсне и в коротких, очень грязных, испачканных красками сапогах. Он налепливал на стены рукописные афиши: 29 ноября 2009 г. В помещении клуба "Картонажник" состоится лекция на тему: "ПЛОДОТВОРНАЯ ДЕБЮТНАЯ ИДЕЯ" и СЕАНС ОДНОВРЕМЕННОЙ ИГРЫ В ШАХМАТЫ на 160 досках гроссмейстера (старший мастер) О. Бендера Все приходят со своими досками. Плата за игру – 50 коп. Плата за вход-20 коп. Начало ровно в 6 час. вечера Администрация К. Михельсон. Хто ж ця людина? 3 comments|post comment

... [18 Nov 2009|04:35pm] mol4alivii Я уважал его всегда, Н я люблю его сейчас еще сильней, Хотя уже два месяца прошло С тех пор, как похоронен он В густой тени каштана На кладбище далекого предместья. Да, в самом деле Уже два долгих месяца прошло С тех пор, как на собраниях кружка Его не видно на привычном месте. Он был не мастер на слова, Не принимал участья в наших спорах, Но как его теперь нам не хватает! Однажды он сказал смущенно: «Товарищи, меня не осуждайте За то, что я на диспутах молчу! Я, право, спорить не умею, Но я готов всегда Встать на борьбу с врагом!» Один товарищ про него сказал: «В глазах его укор Трусливым краснобаям!» Я часто разделял с ним это чувство. Но справедливого укора Никто в его глазах уж больше не прочтет! Он был рабочий, Простой рабочий заводской. Работал с увлеченьем, с огоньком, А выпадет свободная минутка, Любил потолковать с друзьями по душам И был охотник книжку почитать. Он не курил, не пил вина. В нем. непреклонном, и прямом, И мыслящем глубоко человеке, Казалось, затаился дух Того Бакунина в горах Юра далеких. В испепеляющем жару болезни Он ясность мысли сохранил, Не бредил он до самого конца. «Сегодня Первомай, Наш день, наш праздник!» – Вот те последние слова, Которые я слышал от него. Я утром навестил больного, А к вечеру уснул он вечным сном. Его широкий лоб, Его могучие, как молот, руки, Его прямой, бесстрашный взгляд, Ни жизни не боявшийся, ни смерти, Поныне предо мной, едва глаза закрою. Он, как безбожник, Сторонник материализма, Был похоронен просто под каштаном, И мы, товарищи его, Решили на могиле начертать Такую надпись: «Я готов всегда Встать на борьбу с врагом!» post comment

Непростий стриптизік [18 Nov 2009|01:21pm] tanyathecutie Колєжки Залевського, тільки жердинка їм у поміч. Це, по-моєму, впєчатляющє. post comment

супер [18 Nov 2009|12:46pm] cytrusova дємонічєская женщіна

оголошення від моєї куми) [18 Nov 2009|11:15am] emerald_le [ mood | creative ] Дорогенькі друзі! З нагоди розширення цільової аудиторії Клубу творчого розвитку "Арт і Я" до 13+ (+ -> безмежності :)) та приходу холодної пори запрошую вас на Майстер-клас по виробництву прикрас з фетру, які піднімуть ваш настрій та зігріють погляд людей навколо. Заняття проведе наш прекрасний майстер Юля Бабенко, чиї роботи ви можете переглянути на http://red-green-brown.livejournal.com/ Протягом 2,5-3-х годинного заняття ви самі зробите один із таких шедеврів. У ціну включено вартість матеріалу. Заняття проводиться у міні-групах до 6 людей. Ціна майстер-класу 150 грн., для перших 3 груп знижка 20%. Перше заняття відбудеться у четвер 19 листопада 2009 о 19:00 у приміщенні клубу на вул. Межигірській 22, к.16 (м.Контрактова пл.). Запис поштою ioleksyn@gmail.com або за тел. 80679263808, 0637349099 З турботою, Ірина Олексин Куратор клубу "Арт і Я" 2 comments|post comment

current [11 Nov 2009|11:11am] cytrusova 1 comment|post comment

єєєє! [06 Nov 2009|12:50pm] cytrusova 2 comments|post comment

кіноматографічіске [06 Nov 2009|11:57am] sikorscki гамно той ваш дивятий округ 4 comments|post comment

[30 Oct 2009|09:34am] cytrusova Журналіст запитує в Лади Лузіної: - Скажіть, чи стало легше писати, відколи з'явилися комп'ютери? 6 comments|post comment

Halloween! (party cocktails) [27 Oct 2009|05:38pm] cytrusova рецепт тут: http://aqua-snezhok.livejournal.com/4415618.html

це прекрасно таваріщі [19 Oct 2009|01:03pm] sikorscki віа carabaas 1 comment|post comment

увага! класний проект! [12 Oct 2009|02:45pm] cytrusova художники, вам сюди: http://community.livejournal.com/ua_bookcovers/12042.html

чомусик [09 Oct 2009|11:18pm] green_el Чи існує возможность писати в камуну, але не бачити в лєнті, які пости туди пишуть 90% інших учасників спільноти? 14 comments|post comment

navigation [ viewing | most recent entries ] [ go | earlier ]