Націонал-реалізм

Thu, 12 Jun 2008 08:25:10 GMT

15 червня о 15 Аскольд постане із могили!

Восстань, Аскольдова рать!
Супостат наступаєт, ако тать!

В цю неділю Аскольд із раттю постає із могили, бо вже не в силах терпіти нищення Києва. Приходь і приєднайся, стань рицарем мегаполісу. Буде дуже реалістичне дійство, хай його назвуть "театралізованим". Бери будь-які обладунки, а якщо нема - приходь і так.
Збір в неділю 15 червня о 14.30 біля готелю "Салют".
О 15.00 починаємо дійство біля будови у пров. Аскольдовому.

Збережи старий Київ!

***

Супостат (ТОВ "Вант") будує прямо над Аскольдовою могилою
"елітну" висотку, подібну до монстра в Маріїнському парку,
щоб цим остаточно знищити Київський ландшафт.
Аскольдова рать каже: Руки геть від схилів Дніпра!

Після попередніх акцій супостат відгородився військовим колючим дротом:

Йому це не допоможе. Ні висотці!

***

Чого ми хочемо?

Виимагаємо:
1. Негайного зупинення будівництва по вул.Мазепи 11-А як такого, що суперечить Європейській ландшафтній конвенції, ратифікованій Україною 07 вересня 2005 року.

А загалом:
2. Неухильного дотримання Європейської ландшафтної конвенції, яка після ратифікації 07 вересня 2005 року стала частиною національного законодавства України.
3. Проведення місцевого референдуму щодо:
1) заборони висотного будівництва в історичному центрі Києва;
2) заборони будівництва, що призводить до зменшення кількості зелених насаджень у місті.
4. Передбачення в законодавстві механізмів деконструкції незаконно зведених будівель за рахунок забудовника.
5. Проведення громадських слухань щодо забудов ДО затвердження проекту Містобудівною радою. Рішення слухань повинно бути обов'язковим для Містобудівної ради.
5. Жорсткого контролю за тим, щоб такі громадські слухання не фальсифікувались і не проводилися шляхом підкупу громадян.

Контроль за забудовою міста повинен належати міській громаді й передусім місцевим мешканцям, а не політикам. Інтереси громади повинні переважати над бажанням наживи окремих людей.

Доти ж — нам, як і всім киянам, залишається безкомпромісна боротьба проти забудов, які порушують права міської громади та місцевих мешканців.

***

Як ми боремося?

Коротко: Як борються з незаконними забудовами

Отже, одного злощасного дня ви дізнаєтеся, що на вашому дитячому майданчику, чи в парку, чи прямо під домом збираються звести шедевр висотної архітектури чи щось у такому роді - а вам, чого доброго, невдовзі загрожує відселення. Ви спершу не знаєте - що робити? Ось приблизна сукупність дій, які вчиняють ті безліч людей, які вже опинились у подібній ситуації.

1. Написання запитів до державних органів: прокуратура, районна чи міська адміністрація і так далі. Треба чесно сказати: результатів це не дає. Однак за законом вам зобов”язані відповісти упродовж 30 днів. Таким чином, ви збираєте інформацію про забудовника та юридичні обставини справи, яка знадобиться в подальшому.

2. Маючи документи - якщо ви можете собі це дозволити у фінансовому плані, ви подаєте до суду. Знову ж, відверте попередження: скоріш за все, суд ви програєте. Однак часто суд призупиняє будь-які роботи до остаточного розв”язання справи. Ви також завжди можете подати до апеляційного суду, судів вищих інстанцій. Таким чином як мінімум ви виграєте час для подальшої боротьби.

3. Якщо у вас уже поставили паркан - ніколи не зайве провести акцію зі знищення паркану. Головне - ніколи не бійтеся цього робити. Як місцеві мешканці, народ - ви є джерелом влади, і правда завжди на вашому боці. Якщо будівництво цілком правове - як правило, люди й не протестують проти нього.

4. Хоча правда на вашому боці - варто подбати також про законні підстави ваших дій. Для цього вам потрібно мати з собою документи, які свідчать про протиправність забудови. Ви отримуєте їх із листування з органами влади (п. 1), або якщо суд призупинив будівництво (п. 2).

До речі, щодо інформації. Як правило, забудовник вказаний на стенді над парканом. Якщо такого стенду немає - це вже підстава для того, щоб паркан повалити.

5. Якщо незважаючи на заборону суду забудовник намагається будуватися - ви фізично блокуєте його дії. Це може бути блокування в”їзду техніки автотранспортом, наприклад. Іноді варто збиратися з сусідами й просто не давати працювати. Методи залежать від конкретних обставин - тут вам видніше.

6. Завжди не завадить навчитися спілкуватися з міліцією. В окремих випадках, правда, забудовник підкуповує міліціонерів - однак як правило їм ідеться лише про наявність у вас (і у них) документів. Тому на акції треба брати документи.

7. Щоб убезпечити себе перед міліціонерами і якщо акція планується заздалегідь - варто подати заявку на акцію. Відповідна заява на міського голову просто подається до міської ради. Краще при цьому отримати вхідний номер. Нагадуємо: за конституцією, ви не повинні отримати дозвіл на акцію - ви повинні просто про неї попередити.

8. Іноді забудовник наймає “молодиків специфічної зовнішності” для протистояння місцевим мешканцям. У такому разі - а також якщо у вас є скандальні дані на забудовника, наприклад, його зв”язки з владою чи попередня злочинна діяльність - треба запрошувати пресу. Найлегше просто розсилати оголошення про наступну акцію, найефективніше - дзвонити знайомим журналістам. Але увага! Не вірте в те, що якась кількість публікацій у пресі достатня, щоб зупинити забудову. Це допомагає, так. Але забудов уже стільки і пишуть про них стільки, що іще одна точка не справляє вже того резонансу, який потрібен. Тому зупинити забудову все ж можете тільки ви самі.

9. І головне - не піддаватися на провокації, не вірити в те, що за вас вирішить вашу проблему хтось інший, в тому числі будь-хто з політиків. Та діяти систематично. Одна акція, навіть найуспішніша, нічого не дасть. Тож налаштуйтеся на тривалу боротьбу. І вірте в себе.
***
Зрозуміло, що кожен із пунктів може потребувати детального пояснення. Однак головне - все одно практика. Вона в кожному випадку й визначає ваші подальші дії. Тому поговоріть із сусідами, організуйтеся й просто починайте діяти. Борітеся - поборете. Приклади успіху вже є.

Биківнянський ліс. 18 травня (неділя) 2008 року.

Fri, 16 May 2008 14:11:40 GMT

Шановні учасники спільноти!

У Биківнянському лісі на місці розстрілів жертв більшовицького режиму відбудеться молебень та мітинг-реквієм.

Дата і час проведення: 18 травня (у неділю) цього року з 12:00.

Маршрут: Їхати до метро „Лісова”. Якщо обраховувати по ходу потяга метро, то треба вийти на правий бік у сторону промтоварного ринку. Звідти безкоштовно ходитимуть автобуси (почнуть приблизно з 10:00) до Биківнянського лісу (Броварський напрям). Також ходитимуть звичайні маршрутки з платним проїздом. Ті, хто бажає, можуть пройти пару кілометрів пішки лісом, проїхати на велосипеді або авто. По закінченню заходів автобуси також ходитимуть у зворотному напрямку – до станції метро „Лісова”.

фотозвіт 2

Wed, 14 May 2008 14:36:03 GMT

Ще трохи про те, як ми вітали ветеранів УПА

фотозвіт

Wed, 14 May 2008 10:04:55 GMT

Фастівської похідної групи з вітання українських ветеранів

звіт про акцію 9 травня

Tue, 13 May 2008 00:12:24 GMT

Зібрали 1050 гривень.
Привітали 10 ветеранів ОУН та УПА.
Лишилось 300 грн 75 коп + незрозуміло з коштами, виданими на проїзд (прошу відзвітувати!)

що будемо робити з рештою грошей (питання тим, хто брав участь).

День нашої Перемоги

Thu, 08 May 2008 08:08:35 GMT

Завтра - День Перемоги.
Київ прикрашено синьо-жовтими прапорами.
Під таким прапором у Другій Світовій воювало лише одне військо -

Українська Повстанська Армія

Її ветерани живуть у Києві, проте цього дня про них забуває міська і державна влада.
То давайте ж ми не будемо забувати наших героїв!

Привітаймо ветеранів боротьби за незалежність
з днем всесвітньої перемоги над одним з ворогів України!

Сьогодні о 19.00 зустрічаємось коло пам'ятника Шевченку в однойменному парку.
Кожен охочий може пожертвувати "скільки не шкода" гривень на подарунки ветеранам УПА.
Завтра ми рознесемо подарунки повстанцям.

Прохання зголошуватись в коментах.

Контактний телефон +38 063 223 11 69

Операція “Марґіналізація”

Mon, 21 Apr 2008 12:54:00 GMT

Уявіть себе лідером великої імперії. Ще нещодавно вона була значно більшою, але в чорну смугу своєї історії вратила декілька колоній, серед них - одну засадничо важливу, повноцінне позаімперське існування котрої вибиває ґрунт з-під ніг самої імперії. Спершу колишня колонія “влачила жалкое существование”, котре лише дискредитувало саму ідею незалежності колишніх колоній. Але ось почав ворушитись місцевий бізнес, якось там оздоровлювтись постколоніальна економіка, а найголовніше - формуватись національне суспільство, котре почало поволі наводити порядок в своїй країні. Навіть примудрилось здійснити мирну громадянську Революцію щоб змінити звичну мародерску владу на таку, котру вважало менш мародерською. Така подія може наблизити критично-небезпечну “точку неповернення”, коли до національної ідеї схилиться критична маса жителів колишньої колонії. Ви як імператор добре розумієте, чим пахне націоналізм поневолених народів і безперечно усвідомлюєте, що це явище в колишній колонії треба терміново ліквідувати. Поміркуйте - як це зробити (військове втручання виключається).

А поки що я розповім свій рецепт.

примітив.su

Wed, 26 Mar 2008 13:44:47 GMT

Днями придбав на Куренівській толкучці радянську читанку для другого класу. Показово, що вірші на ідеологічну тематику в ній трапляються абсолютно ідентичні і за настроєм і за розміром, так що строфи можна міняти місцями - і ніхто не помітить підміни. Таке враження, що показова примітивізація ідеологічних штампів вводилася навмисне - для форматування свідомості громадян під таку “файлову систему”, в якій чужорідна інформація просто не могла поміститися.

буду вдячний за прочитання і коментарі

завтра

Thu, 20 Mar 2008 14:06:01 GMT

Повний "Депомаранч"

Thu, 20 Mar 2008 08:51:41 GMT

Нещодавно вийшла у світ нова книжка Івана Рибалка - "Депомаранч".
Сама назва - неологізм автора.
У книзі пан Рибалко розмірковує над суспільно-політичними подіями новітньої історії України, свідком та учасником яких був він сам. Звичайно, багато уваги він приділяє подіям, які вже традиційно називають Помаранчевою революцією. Проте автор у книзі обґрунтовує тезу про те, що жодної революції у той час насправді не сталося. (Детальніше про це - у книзі).
Жанр його роздумів визначено як політичну есеїстику. Тут не обійшлося і без введення нових, власне авторських термінів, і без складних головоламок для читачів, і без певної іронії.
Часом здається, що автор навмисне все ускладнює. Часом - що занадто спрощує. А інколи - що просто вирішив познущатися над усіма, ким тільки можна:)
Цікаво визначає поняття "націоналіст" та "патріот". Тут головне - остаточно не заплутатися!:)

Есе, які увійшли до збірки, були написані у різний час, тому й читати їх треба із поправкою на час написання і на ситуацію того часу.
Деякі тези у книзі - висловлені зовсім недавно. Але у зв"язку з останніми подіями їх теж треба читати "з попоракою". Через це збірка - ще й яскравий приклад того, наскільки швидко застаріває будь-яка інформація у сучасному суспільстві!

З чимось у цій праці можна погодитися, щось - заперечити, подискутувати з автором, обуритися... У всякому разі, я думаю, що цей твір краще прочитати, аніж не читати його.

П.С. "ДЕПОМАРАНЧ - це політична маса без свого голосу в парламенті, уряді, газетах і на телебаченні. Але вона всюди - від Чопа до Луганська, в усіх політичних партіях і поза ними. У представників цієї політичної маси є своя поведінка, не подібна до поведінки помаранчевих.Останнє, власне, і є підставою говорити про існування окремої політичної маси, не представленої на жодному з квітневих (2007-го року) мітингів у столиці.Політична маса згідно законів політичної природи мусить перетворитися в політичну силу. І коли це станеться - тоді станеться не латентний, як наразі, а політичний Депомаранч.
Обсяг Депомаранчу можна сміливо визначати за формулою: вся українська нація мінус Помаранч, незалежно від його "масті".Цей обсяг збільшується за рахунок дезертирів з Помаранчу.Втеча з Помаранчу - це і є наразі депомаранчевий чин.
Теоретично Депомаранч може ніколи не стати політичною силою. Це можливо в одному випадку - якщо на момент формування політичних структур Депомаранчу вже не залишиться жодних політичних структур Помаранчу. Помаранч з могутньої політичної сили, яка асимілювала обидві домайданні політичні сили, нині деградувала до загальної некерованої політичної маси. Яка навіть теоретично не може знову перетворитися на політичну силу, бо вона не має жодної політичної мети, навіть такої як, зміна влади. Бо рокіровка таких фігур, як Тимошенко і Янукович, не означає зміни влади!"
(С) І.Рибалко.Депомаранч.

Нація чи ізоляція: "громадизація" нацдискурсу

Tue, 18 Mar 2008 14:30:36 GMT

Оце прибирав старі папери, аж раптом натрапив на наліпку з пафосним гаслом "Пам'ятаймо! Більшість жертв Бабиного Яру – українці!" Не буду зупинятись на достовірності цього гасла, а перейду до підпису.

Підпис: "Українська громада Києва"

Цікаво. Отже, в нашій столиці є багато громад, і лише одна з них – українська, на чому й мусить наголошувати. Важко уявити, аби у багатонетнічному Парижі французи створили "Французьку громаду". І зовсім не тому що їх там більшість – навіть у протилежному випадку "французької громади" не було б. Тому що етнічні французи – стрижневий елемент державної французької нації і подібне формулювання означало б втрату такого почесного статусу.

Рух українських громад був актуальний ще сторіччя тому. В Російській Імперії у такому форматі могли гуртуватись носії української ідентичності, в той час як більшість їх земляків в той час і етноніма-то такого не чули "українець", називаючи себе малоросами, хохлами, козаками та ще бозна-як.

В багатоетнічних містах і містечках Галичини для українців також дуже важливо було відчути себе певною цілісністю – "громадою" – особливо поряд з доволі потужними згуртуваннями поляків, жидів, австрійців. На 1930-ті роки у Львові мешкало лише 17% українців – тож термін "українська громада" був тоді доволі актуальний.

Згодом активний український рух перенісся у діяспору. Там вже напрацьований досвід організованих етнічних громад Галичини виявився доволі доречним. У 60-х роках українці Канади примудрилися навіть розробити проект про "багатомовну провінцію Квебек", де однією з офіційних мов мала б бути українська; на жаль, його не було зреалізовано. Я же мовчу про кількість виданої літератури, якість якої часто перевершує більшість видань національного дискурсу періоду новітньої Незалежності.

Не дивно, що за найменших можливостей національного відродження український рух на рідних землях почав відроджуватись у звичній формі: етнічних громад. І якщо в Галичині ефект масовості руху дозволив швидко перерости цю стадію, то на схід від сакральної мегарічки Збруч "свідоме українство" так і залишилось у своїх громадах. А оскільки інших потужних громад подібного спрямування авколо не було (нарід переважно лишався аполітичним та апатичним) – то й громади почали загнивати у власному соку. Всі ці зачепилівські та круподеринецькі осередки "Просвіти", КУНу", "Руху" та інших нацпатівських кантор перетворились на збіговисько пенсіонерів та співчуваючих. Котрі реально нічого не вирішують. А, так, віршики пишуть – про славну козацьку націю, червону калину і соловейка.

Окремий пункт – молодіжні органзації: починаючи від нечисленного (і геть марґінального в порівнянні з попередніми епохами) "Пласту" – і до численних згуртувань богатирів у камуфляжних штанях з грізними назвами. Зазвичай ці структури доволі замкнені, самозадоволені і не схильні до розширення. "Хто не з нами – хай іде лісом" – найтолерантніше їхнє гасло.

Найцікавіше – що адепти "громадівського" формату вперто не помічають за деревами лісу: навколо них живе народ – той самий, про який вони так часто говорять – і цей народ вже давно вважає себе українським. Так, він не фанатіє від Бандери і не знає, що треба відповідати на "Слава Україні" – але ж йому ніхто про це й не казав на достатньо якісному рівні! Туалетного формату книжички штибу "Як кляті чужинці жерли наше сало" (Дрогобич: "Відродження" – 1998, наклад 500 примірників) – не враховуємо.

А народ стомився. Від дезорієтації, безпросвітності, порожнечі після краху більшовицьких ілюзій. Лише ледачий не помічав цієї втоми – а "громадники" – переважно саме такі, адже триндіти між собою значно легше, ніж рідну нести ідею до рідної нації. Для особливо талановитих – народ влаштував Революцію. "Хочемо жити краще!" – ось її основне гасло. От тут-то треба було вийти і розповісти про свій шлях до кращого, подискутувати, адаптувати ідею... Але "громада" заспокоїлась перемогою "наших" політиків – і пішла у свою стихію, рідний марґінальний формат. Туди, де всі свої, нема цього незрозумілого і надто справжнього народу, котрий не шанує Бандеру.

Ну, що ж, горбатого могила виправить. А нам своє робить – форматувати матрицю.

попередження

Sat, 15 Mar 2008 22:04:26 GMT

в неділю 16 березня над ЖОвтневою лікарнею намічається жорсткий екшн.
мабуть, жорсткіше ніж на Пейзажці.

збір о 12.30 на розі Шовковичної та Богомольця.

не пропустіть хоч як моральна підтримка.

сьогодні ввечері було проведено арт.підготовку.

вже зараз розвішено плакати, КАМАЗ забудовника обмальовано графіті.

менти вже приїжджали тричі.
менти куплені забудовником.

забудовник - Іван Куровський (депутат від БЮТ).
хто ше не читав про справу:
між палатним відділенням лікарні і парком, який під охороною,
на 40-метровій смузі на схилі будують 17-поверховий буд. завдовжки 100 м.

плюси: будуть люди з різних забудов.
з нами лікарня та інститут Богомольця. точніше, це ми з ними.

мінус: там стоять з орг-ції "КУПР" із мотивами яких не все ясно,
будемо просити зняти прапори.

у нас як завжди
жодних прапорів, політичної символіки, ідеологічної риторики.

для театралізації вітаються протигази, маски, ч/б грим, ч/б одяг.
наш плакат: "обережно! сибірська виразка"

памм'ятаємо?..

Thu, 13 Mar 2008 13:17:59 GMT

До 90-річчя БНР брати-білоруси випустили серію поштівок.
Про 90-річчя УНР в нас просто забули.

by koziel

пс. bnr2008

Маразм крепчал и танки наши быстры...

Mon, 10 Mar 2008 10:51:05 GMT

burachek на спільноті interesniy_kiev прокоментував плакат до Дня Визволення:

В умовах спільноти чітко та ясно прописана заборона політичних тем. Що замало специфічних спільнот на ЖЖ? Це вже набридло!

Полярній Птасі побажання негайно припинити ці порушення правил. Пілсудське "визволення" з Петлюрою в обозі ми обговоримо на тих форумах, що для того призначені.

Модераторам побажання видалити всю цю маячню.

Хтось із модераторів, звісно, проявив "конструктивність" і послухався. Видалив.
До речі, якби "Бурачек" знав історію хоча б приблизно, то здогадався б, що йдеться про події на два роки раніші - про квітень 1918, а не травень 1920. але навіщо радянським людям знати історію?

Цікаво, що на тій-таки спільноті цілком нормально постяться повідомлення, котрі вихваляють російсько-імперське (політична течія - монархізм) та радянське (політична течія - комунізм) і їх (чомусь) не вважають за політичні і не видаляють.

Просто будь-що українське - одразу "політичне". Або ще гірше - ксенофобське.

Цитати з обговорення плакату

"Когда у нас наконец кто-то будет говорить о патриотизме не в националистическом настрое и протиставлении системе Советского Союза… неужели нельзя прививать любовь к Родине, не оплевывая Россию и СССР…" (chekist86)

(при тому, що більшовики - це ще не Росія, принаймі на той час була ще Біла - не менш російська - армія. до утворення СССР лишалось півдесятка років.
до речі, в самому плакаті слова "Росія" чи "російський" не згадано ні разу.)

"Любовь к нации, за которую обычно уважают, выражается не в камнях в собственных сограждан и соседей"(fremaranavi)

(тобто більшовики - це наші актуальні співгромадяни, а десь поряд є держава більшовицького народу)

Ну і зовсім феєричне

"Пора отписываться от сообщества, ато националистов здесь больше чем киевлян..." (fremaranavi)

(киянам при народженні роблять антинаціоналістичне щеплення. мене, очевидно, пропустили через халатність)

Діагноз? Так, діагноз. Але навіть ображатись на всіх цих персонажів не варто. Для того щоб вони були саме такими працювала величезна тоталітарна машина протягом не одного десятка років. Системної роботи для визволення свідомості українців - немає й досі.

Нам своє робить!..

коментарі тут

Sun, 09 Mar 2008 11:20:46 GMT

Прошу висловити вашу думку: http://www.livejournal.com/poll/?id=1151185

Thu, 06 Mar 2008 15:21:40 GMT

кажете, естонці повільні?

Mon, 03 Mar 2008 14:29:10 GMT

"Хлопчик з Реального училища" (Reaalkooli poiss). Скромна скульптура Ферда Саннамееса (1927) біля шкільного будинка в центрі міста, присвячена загиблим у Визвольній війні добровольцям - таллінским учням і вчителям. Знищено у вересні 1940. Після поновлення виконує роль центрального пам'ятника у столиці (покладання вінків).

mahtrasass

В українській столиці досі нема пам'ятника загиблим під час Визвольної війни 1917-1921 учням і студентам

наші дати

Sun, 02 Mar 2008 08:46:31 GMT

коменти - тут

Fri, 29 Feb 2008 10:31:15 GMT

подробиці та зголошення - тут

Про расистську неповноцінність

Wed, 27 Feb 2008 13:48:26 GMT

наворганіл ібо знову піднялася тема

Явний та прихований расизм

(Поділ, звісно, умовний, бо всі три вказані види посилюють один одного та змішуються)

1. Класичний расизм дуже добре розглянув у книзі “Душа людини” Еріх Фромм. Зокрема, він пише: “Відсталий… обділений в економічному та культурному відношенні клас, без обґрунтованої надії на зміну свого становища… знає тільки одне задоволення: незмірно роздуте уявлення про самого себе як про найбільш значущу групу на світі. Вона відчуває свою перевагу над іншими расовими групами, які вважаються неповноцінними. Член подібної групи відчуває приблизно таке: Навіть якщо я бідний і неосвічений, я однак являю собою дещо важливе, адже я належу до найчудовішої групи на світі: Я — білий. Або: Я — арієць”.

2. В Україні таких крайніх расистів менше, ніж тих, хто раціоналізує свої почуття по-іншому. Мовляв, я нічого не маю проти інших рас — але я проти змішання рас, моя раса має залишатися чистою. При цьому часто наводять псевдонаукові аргументи про “чистокровні породи” та “полукровок”. Типовим прикладом є ось такий вислів (зі статті, посилання на яку надіслав відвідувач Інфопорну): “Сама по собі антипатія до представників інших рас, чи навіть (sic) до метисів не конструктивна. Але раси повинні зберігати свою чистоту, відповідно, повинні бути чітко розмежовані.”

Однак ідеться про те саме. Цитую за тією самою статтею, яка є досить показовою: “це гордість за свою расу, змагання за її чистоту”. Фромм називає це колективним нарцисизмом. Люди, що не почуваються досить самодостатніми — ототожнюють себе з якоюсь великою спільнотою, яку вважають кращою за інші спільноти.

3. Ще м”якішим є твердження про збереження чистоти вже не раси, а культури. Не пам’ятаю, кому належить фраза, але вона видається дуже слушною: “расизм живее всех живых — просто слово “раса” стали заменять словом “культура”. Бажання плекати “чистоту культури” від “чужорідних елементів” - те саме бажання ототожнити несамодостатнього себе з сильною спільнотою (тут культурною) та тривога щодо її нестабільності. Адже загроза спільноті сприймається як загроза собі.

Звідки б не йшов расизм…
Питання про те, хто і як використовує расистські та ксенофобські настрої - інша тема. Я не згоден з автором Інфопорну Андрієм Манчуком, який у статті “Незаметный террор” однозначно прив’язує расистське насильство до правих поглядів чи тим більше Маршу УПА. Слід взяти до уваги, що дехто з правих проти расизму, а на марші УПА ходять і ліві. Більше того - не факт, що расизму на ксенофобії немає серед лівих. Тобто не можна беззаперечно прив’язувати расизм до певної ідеології.

Проте питання до політичних сил залишаються. Можна говорити і про віяння Москви, і про те, що різних Тягнибоків фінансує Партія регіонів, і про політичне користолюбство. Адже не секрет, що часто політики посилюють уже наявні тенденції, щоб отримати від них вигоду. Можливо, через ненависть до чужоземців каналізують незадоволення мас, щоб ті не звертали увагу на те, як їх оббирають свої ж співвітчизники однієї з ними культури, так звана “еліта”. Чинників багато, і вони мають значення, якщо ти з ними борешся. Якщо ідеться про особисте ставлення - расизм один, незалежно від того, звідки він іде.

…расизм - це расизм

Я сам бачив чорний расизм, коли жив у Новому Орлеані, та латиноамериканський расизм, коли був у Нікарагуа. Річ не в тому, звідки він іде. Річ у тому, щоб відрізняти расистські упередження від особистого ставлення.

Хтось бачив, як кавказці чи азіати силоміць тягнули наших дівчат? Захисти дівчат. Хтось бачив, як білі гуртом били негра? Захисти негра. Принаймні словами, якщо ділом страшно.
Мусульманин до тебе нетолерантний, бо ти їси сало? Дай йому відкоша. Білий до тебе чіпляється, бо в тебе неформальний вигляд? Точнісінько так само.
Яка різниця, ХТО поводиться так-от і так-от. Важливо те, ЯК поводяться - хто б це не був.

Контраргументи

Згадані вище умовні три варіанти расизму - відкритого чи раціоналізованого - на практиці майже не існують в чистому вигляді, а змішуються і підсилюють одне одного. Підримання теорії чистоти культури призводить до часткового виправдання або поблажливості до насильства з боку махрових расистів. Таких, як скіни, які компенсують почуття власної несамодостатності, збираючись у зграї та шукаючи собі ворогів з іншим кольором шкіри. І так далі.

Певно, що більшість людей не переконаєш, оскільки необхідність відчувати колективну “матір” у вигляді родини, раси, нації - психологічна і навіть статистично “нормальна”. Але якщо тим, хто б”є людей за “інакшість”, допоможе тільки клініка - то для розумніших можна застосовувати і раціональні аргументи.

Невже не очевидно, що “чиста нація”, “чиста раса”, “чиста культура” - всього лише ідеальні типи? В межах української культури є поліська, галицька, слобожанська і так далі. Це з одного боку. З іншого - очевидні давні внески тюркської, російьської, пізніші - американської і європейських культур. (Про “націю” та “расу” це видається так само очевидним.)

Змішання чи то рас, чи то культур призводить не до зоднаковіння, як цього бояться - а навпаки, до урізноманітнення. Від того, що з”являються суміші, такі дорогі чисті (ідеальні, уявні) типи не зникають. Люди - це не хімічні речовини.
Від того, що в Києві їдять шаурму, танцюють танець живота, займаються йогою чи слухають джаз, ніхто Родіну завтра нє продаст.

комєнтіть луччє сюдаво

моя рекація

Thu, 21 Feb 2008 23:05:25 GMT

на статтю
Незаметный террор, или будни украинского расизма

за наводку дякую chapeye

тема УПА дуже чітко проходить крізь усю статтю. воно й не дивно: автор вже давно розробляє цю тему саме в такому ракурсі і досягнув вже неабияких успіхів.

річ у тім, що історію тим легше подавати у потрібному ракурсі, чим вона гірше відома і засвоєна громадськістю. от що знає пересічний українець про Червону Армію? Що вона звільнила світ вд нацизму. Типу, антифашисти, виходить. А про її злочинну діяльність говорити якось не випадає, щоб не обурювати громадської думки. А фактів такої діяльності чимало: від блокування голодаючих сіл у 33му до участів депортації цілих етносів у 44му. А в перерві - спільні паради з гітлерівцями спільно "визволеними" містами Європи.

А про УПА цей самий громадянин переважно не знає нічого. Ну, хіба що вони типу там чогось проти Сталіна (антифашиста!) воювали. Значить, думає він, посібники Гітлера. Такі собі десятки тисяч фаші-фанатів, які протрималися з десяток років після краху нацистської системи.

І що ми маємо? Замість пропаганди визвольного руху - приклад УПА слугує різноманітним фашикам-марґіналам. "Дивіться, - кажуть вони, - ваші предки воювали за білу расу і батька нашого Адольфа!" А псевдоантифашисти підтакують: "Саме так, тисячами в лісах сиділи і на Гітлера дрочили!" В такій дружній антифашистсько-фашистській співпраці (прямо як на параді в Бересті 1939го!) і твориться псевдоісторичне опудало, що надихає нові покоління придурків-недоучок на биття "інородців".

а от про узбекські чи грузинські соні в УПА ніхто не каже. не вписується це чорно-білий світогляд ані антифа ані фа.

така от історія. маємощомаємо.

Приклад взаємодії з діаспорами

Sun, 17 Feb 2008 17:54:43 GMT

"Картка поляка" для поляків колишньої Російської імперії.

Мова замість ідеї?..

Mon, 04 Feb 2008 15:56:00 GMT

- У Вас двух гривен не будет?
- Чому ж не буде? Будь ласка.
- Українська мова - це чудово.
- Я теж так вважаю.
- На жаль, за день дуже рідко її почуєш.
(з розмови з молодим касиром в супермаркеті)

В Україні часто люблять підміняти поняття. Культурну політику - віршами Шевченка і вишиванками. Прагнення демократії - прізвищем, ім'ям та по-батькові певного політика. Національну ідею - "боротьбою" за українську мову.

Можливо, останнє нам дісталося з російського імперського дискурсу, де активно спекулюється термін "російськомовне населення". Відповідно, у голові наших нацпатів виникла думка про пряму залежність націонал-патріотичності українців від їхньої україномовності. Це - надмірне спрощення ситуації, до того ж особливо шкіливе, якщо з нього виходять при побудові стратеґії діяльності.

Пригадується, потрапивши з російськомовної гімназії до двомовного середовища геофаку, я вирішив, що найбільш природні активісти - це україномовні студенти. Звісно, я помилився. Для більшості з них україномовність була інерцією провінційного існування, яку варто долати. Для решти - теж інерцією, яка - проте - "хай буде". "Боротьба" передбачає переконання таких людей не цуратися "батьківської мови", але прикіл в тому, що вони її й не цураються. З батьками вони так і розмовлятимуть провінційною українською, так само як на лекціях і семінарах - літературною українською. А їхні батьки, в свою чергу, приїхавши до Києва також переходитимуть на російську і не відчуватмуть жодних докорів сумління. Чому? Бо російська давно вже для них рідна.

Одного разу мій троюрідний брат повернувся з португальських заробітків. Він перемикав канали в телевізорі і страшенно з того тішився. Зрештою, зупинився на "17 миттєвостях весни".
- Як приємно чути нашу мову по телевізору! - сказав він.
- Але ж це російська...
- Яка різниця - українська, російська... Для нас в Португалії це все - наша!
Це казала людина, котра виросла в цілком україномовному середовищі подільського села. З дитинства україномовний українець (я не кажу про "свідомих") засвоює російську мову і посуговується нею у багатьох побутових ситуаціях. Враховуючи близькість обох мов, взаємозамінність та наявність багатьох перехідних варіантів - у свідомості такого українця вони перетворюються на фактично єдину мову з різними соціальними діалектами (грубо кажучи - "російський", "суржиковий", "український"), кожен з яких налжить вживати в певних життєвих ситуаціях (в розмові з продавцем у київському комп'ютерному магазині, спілкуючись із друзями в рідному райцентрі, відповідаючи на семінарі з історії України в універі). Отже, боротьба за україномовність з такої точки зору - абсурдна витрата часу тих, кому нема чого робити. Це якби, наприклад, в "свідомому" дискурсі хтось почав "боротьбу" за покладання в основу літературної мови гуцульського діалекту.

Сприйняття власне української як несамостійної мови випливає з розмитої національної свідомості (а не навпаки!) Тому мовна українізація не можлива без загальної свідомістної українізації - грубо кажучи, кожен українець має усвідомти чому саме він є українцем, і лише тоді - чому варто розмовляти українською. І тут віршами Шевченка не обійдешся. Потрібне комплексне осмислення національної історії - і не так шумерів-трипільців, як передусім останнього сторіччя. Потрібні якісні інформаційні продукти, які б влучно і яскраво висвітлювали ключові моменти національної історії - УНР, Голодомор, Другу Світову та інші. Потрібні зрозумілі і осяжні перспективи національого розвитку. Потрібно працювати.
Хоча, звісно, організувати черговий шевченківський вечір і побідкатись про зросійщення - значно простіше.

реалізм в застосуванні до УПА

Wed, 30 Jan 2008 11:49:39 GMT

мені оце міркується про УПА. певно, що частина українців вважає їх справжніми героями, в силу зрозумілих причин, інша, в силу не менш зрозумілих, вважає злочинцями, звірями і катами. і перші і другі посилаються на якісь документальні чи не дуже твердження.
але цікавий інши аспект. чи відома документальна інформація стосовно лідерів українських повстанців - Бандери, Шухевича, Бульби-Боровця - яка би свідчила про скоєння ними традиційних злочинів сучасних українських політиків?
Іншими словами - не вбивств/єврейських погромів/домовленостей з фашистами , а продажности/ситуативного зрадництва/очевидного популізму/неповаги до своїх громадян тощо...
якби сталася перемога, то бійців УПА за два роки нудило би так само від Бендери, як нудить зараз від Тимошенко?
скажімо, щодо лідерів УНР такі речі відомі достатньою мірою.
отакого політичного реалізму в історії мені прагнеться.
нещодавно усвідомилося, що я проти героїзації як радянської армії, так і УПА. це в мені міцно засів хіпі. я схильний просто співчувати воякам, які з обох боків вірили в свою правоту. зазвичай, при цьому командири усвідомлюють, що дурять своїх прОстих підлеглих. а командири УПА?

Sat, 26 Jan 2008 17:01:07 GMT

Друзі! Зголошуймось на поїздку - разом ми зробимо її корисною і цікавою!

komentuvaty tut