alex_borgeze (![[info]](http://p-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif){kind=small} alex_borgeze) wrote in ![[info]](http://p-stat.livejournal.com/img/community.gif){kind=small} bratstvo_info,@ 2008-02-10 16:58:00 |
|
Диктатура менеджеріату
“Землю – селянам! Фабрики – робітникам!” – заклик 17 року. Нас вчили, що боротьба за свободу була жорстока і кривава. Навіть вчать, що були певні перемоги. Великий шлях від рабовласницького ладу до лібералізму. Права людини дають свободу. Ми вільні, ми маємо можливість впливати.
Несвобода оманлива, як і свобода. Спостерігаючи за працівниками Макдоналдс не складно побачити, що там впроваджено армійську дисципліну. Що цікаво, у військах дисципліни нема. А їм (військовим) ми могли би пробачити знущання над особистістю, бо вони Батьківщину (ну, так нас вчили) захищають (не тільки ж камуфляжами торгувати). Але про макдоналдси...
Громадянин більшу частину свого активного життя (6-9годин на добу) є рабом менеджера. Так само беззаперечно виконує волю людини, як колись чернь виконувала накази начальника концтабора, баріна чи феодала. Нещодавно спостерігав стосунки менеджера с персоналом:
- Взяти!
- Розмови!
- Куди пішла!?
- Швидше!
- Чого ржемо!?
- Чого стала!?
Що цікаво, всі виказують пошану й любов до свого менеджера. Кожний хоче розповісти йому анекдот. Підтримати цькування влаштоване над колегою. Вибачитись, що сам є таким же неповоротким... Конвой, чи опєр на перевірці у СІЗО № 13 (Лук’янівка) собі дозволяє на менше. Хоча здавалося б, хто більш вільний у демократичному суспільстві?.. Перевірка (шмон) у камері (хаті) відбувається так:
- Вийшли! - Сонним голосом командує опєр.
Хтось із камери:
- Куда?
Опєр:
- Та виходьте вже бігом!
Хтось інший із камери:
- Та вже встайом!
Хтось із персоналу тюрми (знервовано):
- Бля, нема часу, нам ще обходити... Давай виходь!
Арештанти виходять повільно, навмисне довго-довго вдягаючи шкарпетку... Неквапно шукають капці. Поволі виходять.
Хтось із персоналу тюрми:
- До стіни! (Адже всі розбрідаються по коридору)
- Та зараз... Запалю цигарку... Почекай... (Поволі починають ставати біля стінки)
„Опєр”, просячи:
- Хлопці, давайте бігом. Руки на стіну, ноги розставили... Швидше ж до камери повернетесь. І вам добре, і нам. Чого кота за яйця тягти?
Сіпає за рукав ближчого:
– Ти. Давай до стіни. Та руки підійми. Та потримай ти дві руки до гори. Шо, важко секунду так постояти? Дві руки! Йопт! Так. Мать його! Чистий! Давай слідуючого. Куди пішов? Куди пішов??? Куди він пішов?!..
З царського гніту несподівано потрапили під диктатуру пролетаріату. А поборовши диктатуру пролетаріату й трохи відхаркавшись від такого „щастя”, потрапили під диктатуру менеджера середньої ланки.
Телевізор і всі чесні журналісти навіюють нам думки Князю світу цього. Вже давно ніхто не може зорієнтуватись у напрямках боротьби. Бо завдання сатани – не втримати силою (це неможливо) а обдурити (диявол у перекладі і є „обмовник”, а більш правильно – брехун). Хай боротьба буде, каже він, але я вам покажу, за що саме (за демократію, права тварин, толерантність). Головне, аби свобода була там, де її нема, і щоб усі зусилля лакея йшли на затискання власних яєць усе сильніше й сильніше, і щоб відчувалося щастя при цьому.
Тарас Григорович із сумом спостерігає за нащадками, які таскаються з його „Кобзарем” і портретом, встромленим у кожен куток. Лакеї, читаючи вірші думають, що це все змінило.
Сьогодні кожного громадянина може завалити депутат ВР (Козаченко з власного авто застрелив перехожого) і навіть не бути затриманим. Міністр МВС може дати Вам по морді при будь-якій нагоді, а за його прикладом і всі мусора від дільничного до слідчого (як Луценко – мера Києва) і навіть не соромитись цього. Американці можуть відрізати будь-якому журналістові голову (як це зробили з Гонгадзе) і вішати потім цю голову на будь-кого (як вони повісили її на Кучму). Олігархи можуть стріляти бариг (як Коломойський Курочкіна).
А Вам можна одне. Пахать. Або прислуговувати. Звісно, перед цим півжиття вчитися в інституті. Раніше, аби бути рабом, принаймні не треба було отримувати вищу освіту...
“Землю – селянам! Фабрики – робітникам!” – заклик 17 року. Нас вчили, що боротьба за свободу була жорстока і кривава. Навіть вчать, що були певні перемоги. Великий шлях від рабовласницького ладу до лібералізму. Права людини дають свободу. Ми вільні, ми маємо можливість впливати.
Несвобода оманлива, як і свобода. Спостерігаючи за працівниками Макдоналдс не складно побачити, що там впроваджено армійську дисципліну. Що цікаво, у військах дисципліни нема. А їм (військовим) ми могли би пробачити знущання над особистістю, бо вони Батьківщину (ну, так нас вчили) захищають (не тільки ж камуфляжами торгувати). Але про макдоналдси...
Громадянин більшу частину свого активного життя (6-9годин на добу) є рабом менеджера. Так само беззаперечно виконує волю людини, як колись чернь виконувала накази начальника концтабора, баріна чи феодала. Нещодавно спостерігав стосунки менеджера с персоналом:
- Взяти!
- Розмови!
- Куди пішла!?
- Швидше!
- Чого ржемо!?
- Чого стала!?
Що цікаво, всі виказують пошану й любов до свого менеджера. Кожний хоче розповісти йому анекдот. Підтримати цькування влаштоване над колегою. Вибачитись, що сам є таким же неповоротким... Конвой, чи опєр на перевірці у СІЗО № 13 (Лук’янівка) собі дозволяє на менше. Хоча здавалося б, хто більш вільний у демократичному суспільстві?.. Перевірка (шмон) у камері (хаті) відбувається так:
- Вийшли! - Сонним голосом командує опєр.
Хтось із камери:
- Куда?
Опєр:
- Та виходьте вже бігом!
Хтось інший із камери:
- Та вже встайом!
Хтось із персоналу тюрми (знервовано):
- Бля, нема часу, нам ще обходити... Давай виходь!
Арештанти виходять повільно, навмисне довго-довго вдягаючи шкарпетку... Неквапно шукають капці. Поволі виходять.
Хтось із персоналу тюрми:
- До стіни! (Адже всі розбрідаються по коридору)
- Та зараз... Запалю цигарку... Почекай... (Поволі починають ставати біля стінки)
„Опєр”, просячи:
- Хлопці, давайте бігом. Руки на стіну, ноги розставили... Швидше ж до камери повернетесь. І вам добре, і нам. Чого кота за яйця тягти?
Сіпає за рукав ближчого:
– Ти. Давай до стіни. Та руки підійми. Та потримай ти дві руки до гори. Шо, важко секунду так постояти? Дві руки! Йопт! Так. Мать його! Чистий! Давай слідуючого. Куди пішов? Куди пішов??? Куди він пішов?!..
З царського гніту несподівано потрапили під диктатуру пролетаріату. А поборовши диктатуру пролетаріату й трохи відхаркавшись від такого „щастя”, потрапили під диктатуру менеджера середньої ланки.
Телевізор і всі чесні журналісти навіюють нам думки Князю світу цього. Вже давно ніхто не може зорієнтуватись у напрямках боротьби. Бо завдання сатани – не втримати силою (це неможливо) а обдурити (диявол у перекладі і є „обмовник”, а більш правильно – брехун). Хай боротьба буде, каже він, але я вам покажу, за що саме (за демократію, права тварин, толерантність). Головне, аби свобода була там, де її нема, і щоб усі зусилля лакея йшли на затискання власних яєць усе сильніше й сильніше, і щоб відчувалося щастя при цьому.
Тарас Григорович із сумом спостерігає за нащадками, які таскаються з його „Кобзарем” і портретом, встромленим у кожен куток. Лакеї, читаючи вірші думають, що це все змінило.
Сьогодні кожного громадянина може завалити депутат ВР (Козаченко з власного авто застрелив перехожого) і навіть не бути затриманим. Міністр МВС може дати Вам по морді при будь-якій нагоді, а за його прикладом і всі мусора від дільничного до слідчого (як Луценко – мера Києва) і навіть не соромитись цього. Американці можуть відрізати будь-якому журналістові голову (як це зробили з Гонгадзе) і вішати потім цю голову на будь-кого (як вони повісили її на Кучму). Олігархи можуть стріляти бариг (як Коломойський Курочкіна).
А Вам можна одне. Пахать. Або прислуговувати. Звісно, перед цим півжиття вчитися в інституті. Раніше, аби бути рабом, принаймні не треба було отримувати вищу освіту...
